Депозитні сертифікати банків видаються, головним чином, юридичним особам. Це строкові сертифікати з кредитними номіналами і з зумовленими процентами. Як боргові зобов'язання банків, вони можуть бути іменними та на пред'явника, що дає їм змогу вільно обертатися на вторинному ринку. Ринкова ціна сертифіката на пред'явника залежить від кон'юнктури ринку цінних паперів та поточної ставки для інструментів цього класу.

Ф'ючерс — це фінансовий інструмент (цінний папір), що обертається на організованих біржах. Це контракт, який зобов'язує поставити певний товар (товари) у призначений строк за зумовленою ціною. До призначеного строку ф'ючерс може оберта-тися на біржі багато разів, змінюючи власника. Розрахунки проводяться через клірингову палату, що обслуговує біржу.

В таблиці 2.4 наведено механізм біржової торгівлі ф'ючерсами.

Форвардні контракти Це позабіржові строкові валютні операції, які здійснюються банками та корпораціями по телефону чи телексу на договорних засадах. В останні роки форвардні контракти дедалі частіше застосовуються для обслуговування товарно-сировинних постачань у майбутньому за обговореними цінами. У цьому випадку форвард виступає як альтернатива ф'ючерсу.

Його відмінності як фінансового інструмента: він, як правило, не є предметом купівлі-продажу, тобто не обертається на біржі; більша частина таких операцій закінчується постачанням товару покупцеві та кінцевими розрахунками.

Таблиця 2.4

Механізм біржової торгівлі ф’ючерсами

Фінансовий капітал — це сумарні активи компанії — інвестовані або доступні для інвестування. Під фінансовим капіталом розуміються акції та інші інструменти, які є свідченням власності.

Варант — це фінансовий інструмент, який надає його власнику право купувати цінні папери за зумовленою ціною впродовж певного терміну часу або безстроково. Як правило, варанти пропонуються у вигляді сертифікатів певних пакетів цінних паперів, тому вони вважаються інструментами фінансового інжинірингу і використовуються для залучення інвестицій і фінансування проектів.

Опціон — це фінансовий інструмент — контракт, що не вважається обов'язковим, тобто інвестору надається право вибору виконувати цю строкову угоду чи ні. Це право (зумовлене сплатою певної суми премії) купити або продати фінансовий інструмент (товар) впродовж деякого періоду часу за встановленою ціною.

Опціон на акції укладається між двома інвесторами, один з яких виписує його, а інший купує і одержує право у період зумовленого строку або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон на купівлю, або прода-ти їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону у тому, що в угоді купівлі-продажу об'єктом є не титул власності, тобто акція, а право на її придбання.

Приватизаційний майновий сертифікат — найважливіший представник приватизаційних цінних паперів, що дозволяють населенню брати участь у приватизації державних підприємств.

Боргові зобов'язання — це звичайно банківські позички і облігації, які у низці випадків можуть конвертуватися в акції компанії. Таким чином, на кожній стадії інвестиційного процесу його суб'єкти можуть використовувати різноманітні фінансові інструменти та залежно від умов розвитку компанії конвертувати одні в інші, забезпечуючи при цьому доходність та ліквідність капіталу. [16., c. 42-44]

За умов України, коли всі інвестиції є венчурними (з точки зору ризику, а не як інновації) важко порадити той чи інший інструмент залучення капіталу, в першу чергу через те, що законодавством не відпрацьований механізм їх конвертації.

Типи і способи фінансування інвестиційного процесу

Останнім часом при різкому скороченні обсягів довгострокових інвестиції (у комерційних банках в кредитних портфелях їх питома вага коливається від 2 до 5 % у 1994—1998 роках і від 12 до 13 % у 2002. році) виникає необхідність у пошуках нових джерел фінансування. На відміну від вже діючих принципів і методик галузевого та регіонального розподілу капітальних вкладень, зараз актуальною стає проблема фінансування окремих проектів за рахунок інвестиційних ресурсів, які представляються фізичними особами та підприємствами різних форм власності. Оскільки головним та єдиним критерієм оцінки ефективності проектів є їх прибутковість, у світовій практиці дедалі більшого розповсюдження набуває фінансування, за якого головним забезпеченням кредитів, що надаються банкам, є сам проект, точніше доходи, які отримуються в результаті його реалізації.[32., с. 14]

Роль фінансово-кредитних установ за такого фінансування суттєво підвищується. Банк як учасник проектного фінансування може виконувати різні функції: кредитора, інвестора, агента, гаранта. При цьому банк обов'язково претендує на певну частку доходів від реалізації проекту. Для великих капіталомістких проектів, які реалізуються у важкій, паливно-енергетичній, транспортній, добувній галузях, найбільш сприятливим є метод проектного фінансування. Проте існує зарубіжний досвід використання цього методу і в інших переробних галузях, а також у сільському господарстві. [7, с. 4]

Відмінною рисою проектного фінансування є участь у проектах великих фірм, першокласних банків та солідних страхових компаній. Такі проекти вимагають всебічного обґрунтування, ретельної кваліфікованої експертизи та аудиту, чіткого розподілу інвестиційних ризиків між усіма учасниками проекту.

Можливі декілька варіантів, умови яких задовольняють інвестора або кредитора та схиляють його до участі у проекті.

1. За результатами експертизи кредитор робить висновок щодо високої життєздатності та прибутковості проекту. У цьому випадку він може брати участь у проекті навіть при низькій кредитоспроможності інших учасників проекту та не переконливих гарантіях погашення кредиту.

2. Варіант, при якому очікувані потоки готівки від реалізації проекту, як джерело покриття боргу, за результатами ретельно проведених розрахунків задовольняють кредитора.

3. Кредитора задовольняють результати оцінки перспективних