Багато шкіл мріяли жити не за вказівкою зверху, а мати власний шлях розвитку, своє обличчя. Відділ освіти заохочує пошуки шкіл, усіляко сприяє застосуванню інноваційних технологій. І тому в місті є: школи-комплекси, школи — дитячий садок, школа з поглибленим вивченням предметів художньо-есте-тичного циклу, школа з поглибленим вивченням іноземних мов і школа з мо-дульно-розвивальною системою.

Більшість шкіл піклується не тільки про те, як дати знання з основ наук, а й як розширити освітню базу, ввести в неї елементи, які будуть розвивати дитину в інтелектуальному, емоційному і соціальному плані.

М.КИСЕЛЬОВ

2. Вплив екологічних реалій на формування світоглядних позицій нашого сучасника

Не без впливу нинішніх екологічних реалій набувають особливої гостроти та актуальності питання узгодження раціонального та реального, розуму і сум-ління, сцієнтизму і антисцієнтизму, духовного та чуттєвого, зовнішнього світу людини і внутрішнього. Зауважмо, що всі ці проблеми традиційно вважалися автономними, незалежними одна від одної, але тепер є єдиним комплексом і вочевидь взаємозалежними. Небезпечне переважання технократичного стилю мислення над гуманітарним визначило актуальність концепції "двох культур" (Ч.Сноу) і в нашому суспільстві. Стає очевидним, що високому рівню техніки й технології повинен відповідати такий же рівень гуманітарно-моральної культу-ри людини. Реалії науково-технічного розвитку, розглянуті в екологічному кон-тексті, переконують: все частіше спрямування практичних проектів суперечить соціально-етичним, гуманітарним нормам. Більш того, проекти, що не відпо-відають елементарним екологічним вимогам, зазвичай є збитковими і в еко-номічному аспекті. Переглядається і положення про моральну нейтральність (імморальність) науки та принципове розмежування ціннісних і пізнавальних аспектів. Знання не можна вже розглядати як зовнішній чинник щодо людини. З огляду на це з'являється нагальна потреба розширити засоби загальнона-укової та філософської рефлексії, спираючись на які можна було б переос-мислити місце людини в світобудові, критично проаналізувати пройдений шлях і зорієнтуватися в напрямах дальшого розвитку світової цивілізації. Досить відчутно виявляється брак пізнавальних засобів класичного раціоналізму з його ідеалом незалежної від долі людини об'єктивістської абсолютної істини, здо-бутої за допомогою лінійних каузальних матриць.

Під впливом загрозливих екологічних реалій значно більше уваги приділяєть-ся ролі природних чинників у житті людини та суспільства. Є продуктивні спро-би радикальної корекції змісту понять "природа" та "людина" в контексті їх співвідношення. Такий підхід сприяє інтеграції в єдине концептуальне ціле різно-манітних, суперечливих складових "феномена людини", природничо-наукового та соціогуманітарного типів мислення, компонентів природної та соціальної сфер життя і уявлень про них. Екологія стає своєрідним "полігоном", де апробуються новітні методологічні підходи до сучасного наукового дослідження, галуззю, де активно формуються принципово нові світоглядні та методологічні орієнтири су-часної науки. Проявляє себе тенденція до включення таких невластивих кла-сичній науці компонентів, як інтуїція, віра, духовність. Робляться продуктивні спро-би інтерпретації змісту цих понять не лише в релігійному контексті, а й як спе-цифічних проявів "позараціонального" знання, ефективного засобу вирішення суперечностей між матеріальним і духовним, штучним і природним, біологічним і соціальним. Характерними є й міркування про сполучення логічного та інтуїтив-ного, раціональності та інстинктивності (А.Н.Уайтхед, К.Лоренц та ін.) задля по-новлення втрачених відчуттів єдності людини та природи, набуття емоційної "не-усвідомленої тотожності" (К.Юнг) з природним оточенням.

Екологічний контекст спонукає до радикального переосмислення фено-мена життя, котрий і до сьогодні витлумачується чисто за Енгельсом: це форма існування білкових тіл, де істотним моментом є обмін речовин із природним оточенням. Відбувається перехід від конкретно-наукових його визначень до уявлень про живе як континуум, розлите в світі начало, яке не закінчується там, де закінчується власне його матеріальний носій. Цей феномен має безпо-середнє відношення до духовної сфери і тому не може бути осягненим лише за допомогою засобів природничо-наукового дослідження. Відомий представ-ник "філософії життя" Г.Зіммель говорив, що "як на фізіологічному рівні життя є постійним відтворенням і тому жити означає в той же час і більше, ніж життя,

так і на духовному рівні воно породжує дещо більше за життя: ціль, що несе в собі і цінність, і сенс. Ця властивість життя підніматися до чогось більшого, ніж воно саме, не є в ньому привнесеним, це — його справжнє існування, взяте у своїй безпосередності" [20, с.94]. Таке нетрадиційно розширене тлумачення феномена життя спонукає до повернення та дальшого розвитку ідей, які запо-чаткували П. Тейяр де Шарден, П.Флоренський, А.Швейцер, В.Вернадський, О.Гурвич та ін.

Своєрідно реабілітується поняття "природа людини". Парадоксально, але для реального, живого індивіда, з його багатоманітними соматичними та ду-ховними проявами не знайшлося місця не лише в "науках про природу", а й у "науках про суспільство" і, навіть, у процесі практичної діяльності. Звідси і абсолютний об'єктивізм як еталон науковості, і така абсурдна ситуація, як незбіг потреб виробництва з потребами людини. Біологічна субстанція