Сутність синергетичного підходу до управління педагогічним процесом полягає в тому, що він орієнтується на внутрішнє, іманентно властиве са-мому педагогічному процесові, а не на бажання,, наміри, проекти суб'єкта експериментальних, реформаторських чи інших дій. Тільки визначення тенденцій розвитку і самоорганізації конкретного педагогічного процесу допоможе суб'єкту оптимально здійснити свої наміри. Управління педаго-гічним процесом не може бути зведене тільки до зовнішнього управління у вигляді ієрархічної моделі, а має поєднуватися з самоорганізацією на кожному рівні ієрархії. Кожна компонента управління кожного рівня іє-рархії формує поле можливостей для компонент нижчого рівня. Це дає змогу сформувати оптимальне управління, тоді як лінійне управління та-кої можливості не дає.

Суттєву роль в управлінні педагогічним процесом відіграють зворотні зв'язки. Педагогічний процес може бути в стійкому і нестійкому станах. У стійкому незначні випадкові дії ігноруються, в нестійких можуть виклика-ти лавиноподібний процес й істотно змінити перебіг педагогічного проце-су. Негативні зворотні зв'язки в управлінні допомагають зберігати гомеос-тазис педагогічного процесу, його стійкість, передбачуваність, закономір-ності перебігу. Під час уроку негативні зворотні зв'язки «тримають» хід уроку в наперед визначеному руслі, долають дезорганізацію, підтримують належну дисципліну, надають педагогічному процесу визначеності. Однак надмірність негативних зворотних зв'язків може призвести до застійних явищ, одноманітності педагогічного процесу, ігнорування інновацій, приг-нічення індивідуальності тощо. Позитивні зворотні зв'язки під час уроку виконують функції каталізатора думок при розв'язанні проблемної ситуа-ції, виробленні потрібної тенденції, активізації учнів, формуванні духу співпраці, здорової конкуренції, творчості. В управлінні педагогічним про-цесом вони сприяють використанню властивостей мінливості, біфуркацій-ності, нестійкості, лавиноподібності. В нестійких станах педагогічного про-цесу незначні резонансні управлінські дії можуть вести до значних наслід-ків завдяки позитивним зворотним нелінійним зв'язкам. Лінійна уява про управління педагогічним процесом передбачає пропорційність кінцевого результату затраченим зусиллям. Однак практика засвідчує, що це далеко не завжди так. Для впровадження нового потрібно «розхитати» тенденції старого, увести педагогічний процес у нестійкий стан, впровадити нове у вигляді певних активних елементів (активаторів), підтримати їх резонанс-ними діями через нелінійні позитивні зворотні зв'язки. Водночас негатив-ні тенденції в нестійких станах педагогічного процесу потрібно вчасно «за-гасити» за допомогою негативних зворотних зв'язків, не допустити розвит-ку педагогічного процесу в небажаному напрямі. В цьому суть нелінійно-го управління педагогічним процесом.

Зворотні зв'язки в управлінні педагогічним процесом аж ніяк не одно-рідні. Найпростіші, типу рефлексів, забезпечують найпростіші функціо-

Василь КУШНІР

пальні залежності між «входом» і «виходом», стимулом і реакцією, причи-ною і ефектом. В педагогічному процесі такі зворотні зв'язки характеризу-ються «автоматичністю», емоційністю, вони мало пов'язані з інтелектом. Управлінський акт учителя у вигляді фрази «Перепишіть з дошки в зошит речення» викликає в учнів дії рефлексивного типу. До аналізу й оцінюван-ня при цьому учні не вдаються. Задається одна можливість, вибору немає. Інша ситуація створена теж однією фразою: «Виділіть з речень, написаних на дошці, складнопідрядні та складносурядні», — спонукає аналізувати і приймати рішення. Учні осмислюють можливості і перетворюють їх у дій-сність згідно з поставленою ціллю. В діяльності учнів тут головну роль ві-діграє інтелект. Кожен вибирає свій шлях розв'язання проблеми. В цьому полягає суб'єктивність проблемної ситуації.

Поєднання суперечностей і навіть протилежностей у педагогічному про-цесі вимагає особливого апарату управління. Жорстка схема управління ні-коли не встановить гармонійних співвідношень між суперечностями і про-тилежностями у педагогічному процесі. Крайнім виявом такої дисгармонії буде «перемога» однієї суперечності над іншою, наприклад порядку над ха-осом. За жорсткого управління на достовірність може перетворитися тіль-ки необхідність, а за «м'якого» на достовірність перетворюється можли-вість, яку визначає сам об'єкт управління. Механізми кооперації педагогіч-ного процесу спонукають його учасників до «вигідного» для всіх компро-місу, в чому проявляються «ринкові відносини» педагогічного процесу. Падання учасникам педагогічного процесу можливостей вибору допомагає «погасити» протиріччя, знайти компроміс, гармонізувати стосунки, зберіга-ючи при цьому індивідуальність і власні цінності. Нададня можливостей вибору дає змогу сформувати педагогічний процес як єдиний цілісний ор-ганізм, забезпечуючи таку гнучкість, що поєднує розвиток учасників педа-гогічного процесу в різних «темпосвітах».

Одержано редакцією 21.10.1999 р.

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ

ЯК СКЛАДОВА ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ:

НАВЧАЛЬНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПРОГРАМА

Суспільна проблема: розвиток екологічної освіти в Україні.

Сутнісний зміст: запропоновано принципово нову структуру і зміст навчального курсу "Соціальна екологія" як складової гуманітарної освіти; підкреслено нецілковиту тотожність між соціальною еко-логією та впроваджуваною в систему освіти України соціоеколо-гією: в інтерпретації її зарубіжних першовідкривачів соціоекологія є лише екологізованою соціологією, а деяких прибічників цього терміну на теренах сучасної СНД — новою метанаукою.

У пропонованому варіанті соціальна екологія повертається до загальноекологічного контексту і розглядається поряд з іншими сек-торними екологіями — аут-, дем-, синекологією як розділ системи екології, що досліджує еволюційно вищий, порівняно з названими, рівень організації системи "людина — природне середовище" у його когні-тивному значенні, виходячи з завдань формування індивідуальної і колективної свідомості.

Ключові слова: екологічна освіта, етнос і природне середовище.

На схилі XX ст. людство намагається осмислити пройдене, підсуму-вати здобутки і втрати. У різних сферах — економіці, політиці, екології, освіті, праві тощо — розробляються моделі входження у на-ступне тисячоліття. Найважливішою прикметою цієї діяльності є бажання вийти на модель стійкого екологічно безпечного розвитку, за допомогою якої можна буде збалансовано розв'язувати соціально-економічні завдання, збе-регти природне середовище і природно-ресурсний потенціал, бо такою є на-стійна вимога дотримуватися законів Природи і розуміти обмеження, які вони накладають.

Школа майбутнього уявляється як школа всебічного, передусім духов-ного розвитку особистості, якій притаманні екологічний світогляд, екологіч-не мислення, екологічна культура, мораль, етика. Істотною складовою си-стеми освіти стає екологічна освіта, без якої вже не мислиться стійкий життєствердний розвиток суспільства. Тому проблема екологічної освіти, її змісту та якості