За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування лю-дини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фак-тором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

У квітні 1992 р. ООН опублікувала черговий звіт, в якому рі-вень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвиненішою країною світу з 160 було визнано Канаду. Швейцарія — на четвер-тому місці. Як бачимо, велика частка державного сектора еконо-мічній ефективності не завадить.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не зале-жить від частки приватної власності, можна зробити висновок:

будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сек-тор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна влас-ність.

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське гос-подарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного про-дукту.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і на-уково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна при-ватна власність і економіка регулюється виключно ринковими за-конами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде у світовий ринок.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, това-рів, людей» — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де воно було втілене в життя? Кож-на країна, вступаючи в економічні стосунки з іншими країнами прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товарови-робників. Відповідна політика проводиться по відношенню до мі-грації робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робо-ча сила рине в країну без всіляких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, кудц увіллється ця робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, час-тина працівників взагалі перейде в розряд безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регу-лювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка пе-ретвориться на технологічний придаток розвинених країн, де від-буваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в стихійному режимі , самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до над-звичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні зміша-на економіка, що грунтується на різних формах власності, домі-нуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конку-ренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Він—невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і ринкові відносини різні у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розви-неного ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове за-безпечення його інститутів, науково обгрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому від-бувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Су-часні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (З— 4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур— приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіат-ських драконів», як називають ці країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової еконо-міки.

Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має буду-вати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічно-му положенню, менталітету народу. Для нас найбільш прийнятною е модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсум-ку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стра-тегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах економіч-ного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпо-ширенішими з них є еволюційний, прискорений (або «шокової терапії»), жорсткого регулювання.

Перший грунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин протягом тривалого періоду (10—15 років).

Другий шлях — прискорений, або «шокова терапія», третій доелементний (або еволюційно-радикальний). Другий варіант виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за корот-кий строк (були пропозиції за 400—500 днів, 2—3 роки). Приваб-лює він тим, що мета досягається швидко.