Пропозиція на спортивно-видовищні послуги, як уже відзначалось, обумовлюється такими основними факто-рами, як рівень розвитку матеріально-технічної бази спор-тивних фірм, наявністю фахівців — виробників послуг» рівнем витрат на виробництво послуги, ринковою ціною послуг, економічним стимулюванням виробництва послуг.

Щодо трьох перших факторів, то наведений раніше ма-теріал дає змогу впевнитися у тому, що вони досить істот-но впливають на зростання пропозиції спортивно-видо-вищних послуг. Щодо економічних стимулів виробництва послуг, то вони, особливо у професіональному спорті, досить високі. Рівень заробітної плати виробників послуг — спортсменів-професіоналів — не йде ні в яке по-рівняння з винагородою за працю найкваліфікованіших робітників інших галузей економіки. Так, рівень середньої річної зарплати гравців американських професіональних команд коливається від 300 тис. доларів у хокеї до 1 млн доларів у бейсболі. «Зірки» мають набагато вищу зарпла-ту. Крім того, спортсмени отримують чисельні премії (за присутність на матчі, за результати й кваліфікацію, за-лежно від кількості глядачів на матчі тощо), а також мають доходи від фірм, товари яких вони рекламують.

Як уже відзначалось, споживання спортивно-видовищ-ної послуги носить колективний характер. Скажімо, одну послугу (матч баскетбольних команд або поєдинок боксе-рів) можуть спостерігати кілька десятків тисяч глядачів. Тому максимальний рівень пропозиції спортивно-видовищ-них послуг визначається числом місць для глядачів, на яке розрахована спортивна споруда. Наприклад, матчі чемпіонату Національної футбольної ліги США можуть одночасно спостерігати 1 922 747 глядачів. Це дорівнює числу глядацьких місць усіх стадіонів ліги.

Статистика свідчить, що в цілому пропозиція на ринку спортивно-видовищних послуг перевищує попит на них о Так, на початку 90-х років спортивні споруди під час мат-чів професіональних команд США заповнювались гляда-чами на такому рівні: баскетбол — 89 %, бейсбол — 50 %, американський футбол — трохи більше 90 %, хокей — близько 90 % від загального числа глядацьких місць [3]. У той же час, на ринку періодично виникають ситуації, Коли ажіотажний попит може істотно перевищувати про-позицію спортивно-видовищних послуг. Такі різкі зміни в Кон'юнктурі ринку, як правило, зумовлені проведенням спортивних змагань найвищого гатунку, таких як Олім-пійські ігри, чемпіонати світу та континентів з найпопулярніших видів спорту, престижні турніри, окремі матчі та поєдинки, що мають принципове значення для їх учасників тощо.

Сучасний ринок спортивно-видовищних послуг тісно пов'язаний з ринками, що обслуговують інші сфери еконо-міки. В економічно розвинених країнах світу бізнес актив-но використовує спортивні видовища та їх творців у своїх інтересах. Він не обмежується тими формами роботи, які застосовуються ним щодо сфери оздоровчої фізкультури (реалізація супутніх товарів та послуг). Сьогодні характер-ною є тісна інтеграція спортивного бізнесу з бізнесом інших галузей економіки.

Останній є ініціатором такої інтеграції, бо вона дає змогу значно збільшувати прибутки фірм. Найчастіше еко-номічними партнерами спортивних організацій та окремих спортсменів стають фірми — виробники споживчих това-рів, а також телевізійні компанії. Перші виступають у ролі спонсорів, що дає їм можливість широко використо-вувати спортивно-видовищну послугу чи її виробника з метою реклами своїх товарів. Другі збільшують свої при-бутки шляхом придбання прав на телетрансляції спор-тивних змагань (тобто на створення вторинних, похідних спортивно-видовищних послуг) та продажу ефірного часу іншим фірмам для реклами їхніх товарів. Компанія «Вольво», наприклад, підрахувала, що кожний долар, витра-чений нею на спонсорство у спорті, приносить їй шість до-ларів доходу.

За таких умов ринок спортивно-видовищних послуг по-трапляє у велику залежність від позаспортивного бізнесу. Адже партнерство з ним дає змогу спортивним фірмам отри-мувати значну частину доходів. Наприклад, в 1991 Р' питома вага надходжень до бюджетів професіональних клу-бів СІЛА від контрактів з телекомпаніями складала в НХЛ — 22,4 %, в НБА — 31,2 %, ГБЛ — 50,1 %, НФЛ — 59,5 % [3]. Такий рівень надходжень значно впливає на гос-подарську діяльність спортивних фірм, дає їм змогу здійс-нювати серйозні заходи, спрямовані на підвищення якості роботи. А це, в свою чергу, є важливим фактором розши-рення ринку спортивно-видовищних послуг.

Ринку спортивно-тренувальних послуг належить не-значне місце в структурі ринку фізкультурно-спортивних послуг. Переважна більшість спортивно-тренувальних послуг не набуває товарної форми, їхнє виробництво та споживання здійснюється у межах спортивної фірми (клу-бу, команди) й не потрапляє у сферу дії ринку. Адже споживання спортсменами послуги (тренувального занят-тя) відбувається на безоплатній основі. Тренер отримує грошову винагороду за свою роботу не від споживача виробленої ним послуги (спортсмена), а від фірми, з якою він перебуває у трудових стосунках.

Виключенням є окремі (як правило, індивідуальні) види спорту — теніс, бокс, фігурне катання тощо. У цьому випадку спортсмен може стати покупцем спортивно-трену-вальної послуги, яку надає особисто для нього тренер. Платна спортивно-тренувальна послуга — це елітна послу-га, адже дозволити собі мати власного тренера можуть лише спортивні «зірки».

Ринок спортивно-тренувальних послуг недостатньо ви-вчений фахівцями. Можна припустити, що попит на цьо-му ринку переважає пропозицію, оскільки знайти тренера, кваліфікація якого влаштувала б «зірку», надзвичайно складно.