Нововведення пов'язане з новим застосуванням, використанням нової концепції або ідеї. Визнання її корисності кінцевим спожи-вачем викликає зміну соціально-економічного середовища. Користь, корисна функція — це відмінність нововведення від відкриття і ви-находу. Відкриття і винахід не мають соціальної або економічної цінності, якщо вони не стають основою нововведення на ринку.

Інноватор застосовує щось нове і вперше. Новинкою воно є не тільки для нього самого, а й для всіх. Той, хто використовує вже існуюче нововведення, що є новим для нього, але не для інших, інноватором не є. Він є імітатором — правильно використовує те, що вже відоме й доступне за межами його організації. Правда, для самої організації результати в багатьох аспектах подібні. І нововведення, створене са-мою організацією, і адаптація вже існуючого нововведення порушують статус-кво і позначаються на балансі сил та впливів у організації.

Нововведення — це своєрідна гра в перевагу, доступна лише деяким. Вони перші, іншим доведеться наслідувати їхній приклад. Тому розглядати нововведен-ня як необхідність для всіх фірм настільки ж абсурдно, як абсурдно чекати від усіх спортсменів участі в олімпіадах. Нововведення не обов'язкове для всіх фірм, але оновлення обов'язкове. Коли конку-ренти домагаються зниження витрат, використовуючи нові техно-логії, тоді немає іншого шляху, як наслідувати їхній приклад. І лише в тому разі, коли дана фірма претендує на лідерство в створенні но-вих технологій, їй необхідно займатися нововведеннями. Таким чи-ном, необхідність нововведення залежить від позиції фірми стосовно існуючої технології.

Творець нової технології виділяється завдяки нововведенню, керу-ючись при цьому такими категоріями, як життєвий цикл виробу й економічна ефективність, а не продуктивність. Така стратегія спря-мована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши новий виріб або новий вид послуг, щось таке, що буде визнане унікальним у мас-штабі всієї галузі. А унікальності може бути досягнуто лише в тому разі, якщо фірма володіє особистими оригінальними знаннями й на-вичками, що належать даній галузі (сфері). Користувач нової техно-логії імітує шляхом оновлення — нововведення. Його стратегія спря-мована на досягнення лідерства в зниженні виробничих витрат і ви-магає енергійної боротьби за економічно вигідні масштаби виробництва, за зниження собівартості, жорсткий контроль за накладними витра-тами на дослідження й розробки, сервіс, збутову мережу та рекламу.

Технічне нововведення — не єдиний спосіб робити гроші. Ново-введення важливе тільки для тих організацій, що продають ліцензії. А головна мета — досягти переваги, бути кращим — доступна лише деяким. Оновлення необхідне всім фірмам. Отже, головна мета — це правильно використовувати те, що вже відоме і доступне. Велику користь тут можуть принести консультанти.

Процедура творчого пошуку передбачає визначену послідовність дій у напрямі до деякого результату, що піддається перевірці. Вона аж ніяк не є невпорядкованим підходом, при якому ставка робиться на раптове осяяння. В управлінській діяльності термін творчість часто неправильно тлумачиться й використовується. У загальноприй-нятому розумінні це поняття означає оригінальне відкриття. На прак-тиці дослідження в абсолютно нових напрямах ведуться дуже рідко. Більшість інновацій — це звичайне розширення різноманітності вже відомого. Основну частину творчих зусиль менеджерів спрямовано на вдосконалення існуючих продуктів, процесів і методів.

1.1. Особливості інновацій у менеджменті

Менеджери частіше всього опиняються в ситуації, коли вони мають виробляти нові, більш ефективні шляхи розв'язання проблем або досягнення результатів. А це краще робити за допомогою інноваційного процесу, ніж неприборканого творчого польоту. Розглянемо деякі загальні принципи організації інноваційної діяльності. Перший принцип. Створіть інноваційний клімат у роботі, який би допускав відхилення від загальноприйнятого, "необгрунтовані" ідеї та інші форми роботи в колективі. Якщо не ввести правил, що заохочують свободу дій (звичайно, у відомих межах), то інноваційна діяльність не матиме розвитку. З усіх принципів організації іннова-ційної роботи цей найважливіший.

Другий принцип. Починайте з простих і доступних альтернатив. У більшості проблемних ситуацій немає потреби переробляти світ. У кращому разі необхідно провести скромні вдосконалення або ви-правлення. Тому насамперед слід розглянути вже відомі рішення, якими користувалися раніше або які застосовуються в інших підроз-ділах організації і зараз.

Третій принцип. Не починайте відразу з пошуку ідеального рішен-ня. Оскільки більшість прийнятних варіантів рішень, як правило, виникають під час вибору найкращого рішення з кількох конкурую-чих між собою, було б нереалістично очікувати, що якась альтерна-тива виявиться ідеальною з першої спроби. Разом з тим не варто відкидати відразу ті альтернативи, що, на вашу думку, не є ідеальни-ми. Таке відкидання відбудеться пізніше за допомогою більш систе-матичного аналізу при порівнянні альтернатив.

Четвертий принцип. Залучайте людей, охоче приймайте допомо-гу інших у виробленні широкого кола альтернатив. Хоча група пра-цівників — не завжди найефективніший засіб для розв'язання про-блем, вона може виявитися дуже ефективною формою організації вироблення найширшого спектра варіантів рішення. Використання ідей інших або реагування на них допоможе виробити більш нова-торські й більш практичні рішення, ніж це може зробити окрема людина. Групове обговорення саме компенсує властиву окремій лю-дині схильність дотримуватися один раз обраної версії. Вони дають змогу подивитися на ситуацію збоку й підвищити об'єктивність про-цесу вироблення альтернатив.

Менеджера можна порівнювати з настроювачем рояля, що пере-віряє, чи досить натягнуті струни, чи може інструмент (підприєм-ство) відтворювати гарну музику.

Самі по собі інновації не гарантують комерційного успіху. Ме-неджер має дуже тонко відчувати баланс між стабільністю, що гаран-тує доведення процесу управління до досконалості, наприклад між традиційною технологією, і зусиллями щодо впровадження новіт-ньої технології. Природно, виникає запитання: чим