- пошуки кращого способу пристосування до зовнішніх, умов;

- перегляд планів і стандартів;

- відсутність впливу при нормальному функціонуванні.

2.3. Підсистема планування і контролю процесу виготовлення олії

Ця підсистема отримує від переробної підсистеми інформацію про стан системи, виконання графіка випуску продукції та незавершене виробництво і рівень запасів. Інформація надходить із внутрішнього середовища: про мету, структуру, завдання, технологію і людей, політику керівництва, основні напрями діяльності та інші внутрішні параметри.

Внутрішня інформація про змінні — це відомості про ситуаційні фактори всередині. Так, у процесі планування керівництво розробляє цілі і доводить їх до структурних підрозділів господарства. Цей процес є потужним механізмом координації підприємницької діяльності, тому що вказує підрозділам підприємства, до чого вони повинні прямувати.

У господарстві можуть бути різноманітні цілі, особливо це стосується підприємств різних типів. Потрібно концентрувати свою увагу на створенні відповідного товару із специфічними обмеженнями — за витратами і прибутком. Це завдання втілене в таких цілях, як продуктивність і рентабельність.

У підрозділах підприємства також необхідно виробляти певні цілі. Ціллю фінансового підрозділу має бути зменшення кредитних втрат до 1% від суми продажів. Підрозділ маркетингу повинен мати на меті скорочення кількості скарг споживачів на 10% в кожному році і розширення сегмента ринку на 5%. Цілі підрозділів відрізняються між собою, тому здебільшого підсистема планування і контролю повинна спрямовувати зусилля на їх координацію. Основним при тому необхідно вважати загальні цілі господарства. Цілі підрозділів мають робити конкретний внесок у цілі господарства. Загалом і не вступати у протиріччя з цілями інших підрозділів.

Аналогічно н підсистему планування і контролю надходить інформація про структурні зміни внаслідок спеціалізованого „горизонтального" та „вертикального" розподілу праці. На основі відповідного розподілу праці необхідно формулювати завдання, які наперед передбачають спосіб і терміни виконання тієї чи іншої роботи. Завдання традиційно поділяють на три категорії: це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами) та інформацією. Зміни в характері і змісті завдань тісно пов'язані з еволюцією спеціалізації.

Виконання завдань передбачає застосування конкретної технології як засобу перетворення матеріалів на продукти. Вплив цієї змінної на розвиток виробничих систем здебільшого визначає наслідок науково-технічного прогресу: стандартизація і механізація виробничих процесів; використанням конвеєрних складальних ліній. Ще докладніша інформація надходить у підсистему планування і контролю про людей та їх діяльність під час виконання тих чи інших функцій.

ІІІ. СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ У ВИРОБНИЦТВІ ОЛІЇ.

3.1. Контроль і регулювання продуктивності виробничої системи

Загальний підхід до визначення контролю і регулювання продуктивності за формулою (4.8) показано на рис. 4.8.

Рис. 4.8. Загальний підхід до визначення продуктивності. -

На рівні виробничої бригади, функціональні служби, служби господарства необхідно забезпечувати повну інтеграцію планування, вимірювання, оцінювання, контролю і регулювання (підвищення) продуктивності. Суть регулювання продуктивності полягає у тому, щоб досягти максимально можливого рівня ефективності в економічних умовах, що існують у даний момент.

Добре налагоджене регулювання продуктивністю надасть можливість досягти найкращих результатів за даних умов функціонування виробничих систем.

Регулювання продуктивності виробничої системи складається з таких елементів:*

забезпечення основи для регулювання, тобто концентрація уваги на продуктивності й опрацювання загального підходу до цієї проблеми;*

розроблення стратегічних планів обґрунтування програми продуктивності;*

розроблення підходів до стратегій і методів вимірювання та оцінки продуктивності;*

розроблення підходів до стратегій і методів контролю та регулювання (підвищення) продуктивності;*

забезпечення організації планування і ефективного впровадження усіх елементів.

У загальному вигляді вимірювання продуктивності зводиться лише до виявлення відношення між обсягом продукції і ресурсними витратами в системі. Є дві основні групи вимірювачів продуктивності. До першої входять статичні коефіцієнти продуктивності. Це вимірювач обсягу продукції, поділений на вимірювач витрат за певний період часу. Другу групу становлять динамічні індекси продуктивності. У своїй суті це даний статичний коефіцієнт продуктивності за певний період, поділений на аналогічний коефіцієнт за якийсь попередній період. У наслідку отримуємо безрозмірний показник, який характеризує зміну продуктивності в часі.

Усередині кожної групи виділяти необхідно ще по три типи вимірювачів продуктивності: частково факторний, багатофакторний і сукупно-факторний. Кожен із цих вимірювачів характеризує відношення обсягу продукції до витрат, але вони відрізняються тим, скільки елементів витрат враховано у знаменнику. Якщо мова йде лише про один елемент (праця, капітал, енергія, інформація, сировина, то такий вимірювач називають частково факторним. Якщо у знаменнику враховують декілька елементів витрат, то такий вимірювач називають багатофакторним. А коли йдеться про всі елементи витрат, то маємо вимі-рювач сукупно-факторний.

Контроль і регулювання продуктивності для її підвищення — це результат оперативного управління виробництвом і втручання у ключові процеси переробки сировини. Підвищення продуктивності відбудеться, якщо дотримуватися будь-якої з перелічених нижче умов:*

обсяг продукції зростає, витрати зменшуються *

обсяг продукції зростає, витрати залишаються незмінними*

обсяг продукції зростає, витрати теж зростають, але повільніше *

обсяг продукції залишається незмінним, витрати скорочуються *

обсяг продукції скорочується, витрати теж скорочуються, але скорішими темпами

На перший погляд вимірювання продуктивності здається доволі простою справою. Достатньо поставити в чисельник обсяг продукції даної виробничої системи, а в знаменник — витрати на виробництво цієї продукції. Однак справа зовсім не проста, і на це є кілька причин.

Питання про те, що записати в чисельник і знаменник коефіцієнта продуктивності, часто може бути доволі важким. Ще одне ускладнення у зв'язку з вибором тривалості періоду для аналізу і вибору базового періоду. Ще постає проблема при узгодженні системи вимірювання з контролюванням і регулюванням (підвищенням) продуктивності. Ось перелік основних труднощів, які пов'язані з вимірюванням продуктивності:*

визначення меж системи для вимірювання її продуктивності;*

визначення того, що необхідно записати в чисельнику