Втрати прибутку, через занижені ціни на послуги, ком-пенсують фізкультурно-спортивній організації некомерційного типу за рахунок різноманітних джерел фінансування. До них відносять: кошти державного бюджету; кошти місцевих (муніципальних) бюджетів; кошти різноманітних сус-пільних структур, що сприяють розвитку фізичної культури і спорту (асоціацій, фондів тощо), кошти, отримані від спонсо-рів; кошти комерційних структур, до складу яких входять некомерційні фізкультурно-спортивні організації тощо.

Наприклад, США витратили у 1990 р. на здійснення програм фізичного виховання населення близько 50 млрд доларів за рахунок державного бюджету, Франція 2,5 млрд франків, ФРН — близько 10 млрд марок.

Муніципалітети Фінляндії в цьому ж році витратили на розвиток спорту 3 млрд фінських марок, у тому числі муніципалітет Хельсінкі — близько 300 млн марок. У 1989 р. у розвиток фізичної культури і спорту вклали свої кошти: приватні особи — близько 4,2 млрд марок; муніци-палітети — 3 млрд, держава — 1 млрд.

В деяких країнах важливу роль у фінансовій підтримці некомерційних фізкультурно-спортивних організацій відіг-рають спеціальні фонди. Так, у Швейцарії понад 20 років діє фонд спортивної допомоги з річним обігом в 4,6 млн франків. За рахунок його коштів у 1990 р. було надано до-помогу спортсменам на суму, що перевищує 3 млн фран-ків. Фонд «Німецька спортивна допомога» надав 70 чле-нам олімпійської збірної допомогу: 1300 марок та автомо-біль для вільного користування кожному.

«Дрезднер банк АГ» (ФРН) щорічно дотує приблизно 1 млн марок на розвиток масового спорту. Разом із Захід-нонімецьким спортивним союзом він виступає спонсором клубного конкурсу, що проводиться з 1978 p., метою яко-го є вдосконалення роботи з молоддю. Щорічно до 60 спор-тивних клубів отримують приз «Зелена стрічка» та грошо-ву премію 10 тис. марок.

Завдяки спонсорам, що надали 3 млн фунтів стер-лингів, вдалося забезпечити стипендіями 2,5 тис. англій-ських спортсменів, які взяли участь в Олімпійських іграх у Альбервілі та Барселоні.

У більшій мірі загальноекономічні передумови під-приємницької діяльності можуть бути реалізовані у профе-сіональному спорті. Для цього існують об'єктивні переду-мови. Спортивно-видовищна послуга не є життєво необхід-ною. Тому її виробництво й реалізація може регулюватися ринковими відносинами. До того ж, економічні структури професіонального спорту в сучасних умовах мають ще й інші дуже значні джерела прибутків від продажу телеві-зійним компаніям права телетрансляції змагань, реклами, продажу ліцензій на використання спортивної символіки тощо.

Але і такі сприятливі можливості не надають надійних гарантій професіональним економічним структурам стабіль-ного одержання прибутків. Навіть у таких привабливих для глядача видах спорту, як футбол, хокей, баскетбол, спостері-гаються випадки збиткової діяльності професіональних клу-бів. Наприклад, у сезоні 1989 — 1990 pp. були збитковими такі відомі клуби НБА, як «Атланта», «Нью-Джерсі», «Вашінгтон». А футбольні клуби Франції у 1990 р. мали фінан-совий дефіцит в розмірі 1 млрд франків. Ще важче забез-печити прибутковість підприємництва в інших, менш видовищних, видах професіонального спорту.

Виходячи з цього, підприємницькі структури професіо-нального спорту широко користуються сторонніми джере-лами фінансування. У сучасному професіональному спорті найчастіше використовують два джерела фінансової під-тримки: кошти спонсорів та пряме утримання спортивних організацій підприємницькими структурами інших галу-зей економіки.

За підрахунками фахівців, найбільші інвестиції у спорт здійснюють підприємці Італії, їх щорічний внесок у спор-тивне спонсорство в перерахунку на валюту ФРН складає 1,3 млрд марок. Найбільше грошей, 418 млн марок, йде на підтримку мотоспорту (фірми «Феррарі» та «Альфа Ромео»). Близько 218 млн марок коштує спонсорам футбол. Далі йдуть велоспорт (162 млн марок), баскетбол (89 млн марок), волейбол (62 млн марок).

Відомі випадки довготривалого співробітництва струк-тур професіонального спорту зі своїм спонсором. Яскравим прикладом цього є ділове партнерство між відомим гол-ландським футбольним клубом «Ейндховен» та електро-технічним концерном «Філіпс». Розмір фінансової участі концерну в підприємницькій діяльності «Ейндховена», за оцінками експертів, складає близько 5 млн марок. Крім того концерн надає клубу значну інтелектуальну допомогу у комерційних справах.

Досить часто трапляються випадки фактично повного утримання бізнесменами професіональних спортивних структур. Так, відомий французський підприємець Б. Та-пі, що очолює фінансову групу «Бернар Тапі фінанс» (БТФ), утримує футбольний клуб «Олімпік» (Марсель), «король» засобів масової інформації Італії С. Берлусконі— футбольний клуб «АК Мілан», власник концерну «Фіат» Дж. Ан'єлі — футбольний клуб «Ювентус» (Турін).

Зниженню рівня ризику в спортивному підприємництві сприяють також заходи, що здійснюють державні, насампе-ред, муніципальні органи влади. У багатьох країнах профе-сіональні структури використовують для тренувань та прове-дення змагань спортивні споруди, що належать муніципа-літетам, за низькими ставками орендної плати або взагалі безкоштовно. В історії американського професіонального бас-кетболу, наприклад, відомий факт, коли одне з міст, що дуже бажало мати у себе команду НБА, запропонувало брати орен-дну плату у розмірі одного долара.

У деяких країнах муніципалітети надають безпосеред-ню фінансову допомогу професіональним структурам. Так, у 1989 р. муніципалітети Франції виділили професіональ-ним футбольним клубам понад 250 млн франків.

3. Державне і недержавне підприємництво у сфері фізичної культури і спорту

Підприємницька діяльність має високу ефективність завдяки різноманітним формам власності. Ця загальноеко-номічна закономірність є справедливою і для підприєм-ництва у сфері фізичної культури і спорту. В умовах рин-кової економіки підприємницька діяльність у галузі здійс-нюється на підприємствах, які можна поділити на дві великі групи: 1) державні та 2) недержавні фізкультурно-спортивні підприємства.

Належність фізкультурно-спортивних підприємств до державної власності обумовлена об'єктивними обставина-ми. По-перше, державі належать підприємства, які мають статус некомерційних. Це переважно підприємства фіз-культурно-оздоровчої спрямованості. Ці