У сфері фізичної культури і спорту існують підприєм-ства, що належать до корпоративної форми власності. У цьому випадку фізкультурно-спортивне підприємство є власністю корпорацій, фірм чи компаній. Слід відзначити, що форму власності досить важко відрізнити од спон-сорства. Раніше вже було розглянуто приклад економічно-го співіснування відомого голландського клубу «Ейндховен» та концерну «Філіпс». Економічне співробітництво між ними має давню історію — воно триває вже близько 80 років. Офіційно концерн виступає лише у ролі гене-рального спонсора «Ейндховена», який формально є са-мостійним клубом з власним бюджетом. Проте фактично клуб став спортивним філіалом концерну, оскільки його долю визначають дуже впливові люди з керівництва «Філіпса» Ж. Рутс, директор, що відповідає за придбання нової техніки, є президентом клубу; фінансовий дирек-тор Харрі ван Раай є скарбником клубу; генеральний ме-неджер «Ейндховена» К. Плегсма був керівником відділу упаковки концерну. Контролюючи футбольний клуб, «Філіпс» намагається отримати від цього реальну еконо-мічну віддачу. Наприклад, під час перебування «Ёйндховена» в інших країнах кращі гравці команди рекламу-ють продукцію концерну, що позитивно впливає на її збут. Виробнича рада «Філіпса» заохочує футбольну ак-тивність концерну. Це зумовлено вмілою політикою ме-неджерів «Філіпса» й «Ейндховена», які встановили для своїх робітників і службовців систему пільг. Так, у ті дні, коли «Ейндховен» проводить матчі на своєму полі, концерн організовує для них шість спеціальних автобус-них маршрутів, надає право на придбання сезонних або-нементів на матчі «Ейндховена» за пільговими цінами та у кредит. Такими перевагами користується кожний десятий з 30 тисяч робітників та службовців «Філіпса». Керів-ництво концерну вважає, що витрати на футбольний клуб відшкодовуються втричі завдяки прибутку від реалізації готової продукції.

Фізкультурно-спортивні підприємства можуть також функціонувати як акціонерні товариства. У такому ви-падку їх власниками є фізичні та юридичні особи, які придбали акції підприємства. Акціонерна форма власності найбільш поширена у професіональному спорті США, Канади, Великобританії, Іспанії, Італії.

У США вона зустрічається у бейсболі та футболі, на-самперед у нижчих лігах Головної бейсбольної ліги. Прик-ладом може бути відома у країні футбольна команда «Грін Бей Пекерс», якою володіють мешканці міста Грін Бей (Штат Вісконсин) на акціонерних засадах. 4 700 акцій розповсюджено серед 1 800 осіб. Причому ніхто з них не має права мати більше ніж 200 акцій. Статут команди не дозволяє продажу своєї частки акцій з метою наживи. Крім того, команда не може переїхати в інше місто.

У Канаді всі п'ять команд Західної конференції Канадської футбольної ліги деякий час мали форму акціо-нерних товариств.

В Іспанії у 1992 р. здійснювалася робота по перетворенню 34 клубів першого й другого дивізіонів футбольної пер-шості й 22 баскетбольних команд в акціонерні товариства. Має намір акціонуватися відомий мюнхенський фут-больний клуб «ФК Баварія». Зважується ідея продажу на біржі 120 тис. акцій, з яких 75,1 % члени клубу викупо-вують за номінальною вартістю 50 марок за акцію, а 24,9 % — за біржовим курсом.

Таким чином, можна стверджувати, що розвиненим країнам притаманні дві головні моделі організації недер-жавного підприємництва у сфері фізичної культури і спор-ту — північноамериканська та західноєвропейська.

Особливості кожної з них обумовлені характером економічного розвитку відповідних регіонів. Так, країнам і Північної Америки був притаманний стрімкий, революційний тип розвитку ринкових відносин, швидке нагромадження капіталу, формування прошарку підприємців із досить значними фінансовими можливостями й бажанням реалізувати їх не лише у сфері свого основного бізнесу. Це призвело до утворення численних організаційних структур фізкультурно-спортивного бізнесу на основі особистої або і корпоративної власності, яким притаманний високий рівень монетаризації економічних відносин.

Поступове, еволюційне становлення ринку у Західній Європі обумовило необхідність залучення більш широких прошарків населення до підприємницької діяльності у сфері фізичної культури і спорту. Результатом стало створен-ня класичних спортивних клубів, зорієнтованих, насампе-ред, на задоволення потреб їх членів, фінансування діяль-ності за рахунок членських внесків, широке використання безоплатної праці добровольців. Вони діють переважно як товариства з обмеженою відповідальністю або як акціонер-ні товариства.

Формуючи нові підприємницькі структури у галузі фізичної культури і спорту, вітчизняним фахівцям нале-жить визначитися щодо того, якій з наведених вище моделей віддати перевагу. Слід відзначити, що нині в Україні намітилась тенденція створення фізкультурно-спортивних підприємницьких структур, які базуються переважно на корпоративній та акціонерній власності закритого типу.

Водночас, специфіка формування ринкового середовища у сфері фізичної культури і спорту України робить більш привабливим і ефективним створення підприємницьких структур згідно із західноєвропейською моделлю класичного спортивного клубу. Демократичні засади діяльності таких підприємницьких структур могли б стати на перешкоді перетворенню їх у замкнені, відсторонені від нагальних пот-реб розвитку фізичної культури і спорту, головною метою яких є збільшення прибутку й проникнення у сферу фі-зичної культури і спорту кримінального капіталу. Вони сприяли б також використанню нагромадженого у країні позитивного досвіду організації фізкультурної та спортивно-масової роботи, активному залученню до неї широких верств населення, встановленню ефективного контролю за діяльніс-тю недержавних підприємницьких структур галузі.