Сучасний менеджер повинен долати унікальні проблеми. Наприклад, економічні і політичні зміни, що викликають до особливі закони, які створюють одні можливості, стримують інші і включають свої обмеження й особливості. На рішення менеджерів постійно впливають історичні традиції і приклади.

Оскільки однією з найважливіших характеристик людини є здатність до інновацій і подолання труднощів, тому на управліннях всіх рівнів лежить завдання зробити все можливе для створення найбільш підходячого варіанту майбутнього і не дати себе заполонити невдачами. Мінливість і ворожість зовнішнього середовища означає, що всі організації в світі ставлять все більші вимоги до своїх керівників. Вони повинні стати більш вмілими по відношенню до не передбачуваного майбутнього. Як говорив один великий: “Незмінна тільки постійність змін”. Тому менеджери повинні розвивати в собі установки, вміння, які дозволяли б чітко й ефективно здійснювати управління в майбутні роки.

Вчені М. Вудкок Та Д. Френсис виділяють одинадцять факторів, які будуть впливати на управлінську діяльність в найближчі десятиліття.

Стреси, невизначеність все більше присутні в більшості форм життя організацій. Тому від вмілих менеджерів вимагається вміння ефективно управляти собою і своїм часом.

Розпад традиційних цінностей привів до коливання особистісних переконань та цінностей. Тому від сучасного менеджера вимагається вміння устаткувати свої особистісні цінності.

Існує широка можливість вибору тому від менеджерів вимагається визначити всі можливості для визначення як цілі виконуваної роботи, так і особистісні цілі.

Організаційні системи не можуть забезпечити всі можливості для навчання, потрібні сучасному менеджеру, тому кожен працівник (менеджер) повинен сам підтримувати постійний особистий ріст і розвиток.

Проблем все більше і вони все складніші, в той час, як засоби їх вирішення - обмежені. Тому вміння вирішувати проблеми швидко й ефективно є найважливішою частиною управління навичок.

Постійна боротьба за ринки збуту, енергетичні ресурси і прибуток роблять необхідним визнання нових ідей і постійне пристосування. Тому керівники повинні бути винахідливими і швидко (гнучко) реагувати на зміни ситуації.

Традиційні ієрархічні відносини ускладнюються. Тому ефективне управління закликає до того, щоб використовувати засоби впливу оточуючих, не використовуючи прямі накази.

Численні традиційні школи і методи управління вичерпали свої можливості і не відповідають вимогам сучасності і майбутнього. Тому потрібні нові, більш сучасні управлінські прийоми і багато менеджерів повинні освоїти нові підходи по відношенню до своїх підлеглих.

Великі затрати і труднощі пов’язані сьогодні із використанням найманих робітників. Тому від кожного керівника потрібне більш вміле використання людських ресурсів.

Зростаючі масштаби змін потребують освоєння нових навичок, розвитку нових підходів, що вимагає вміння допомогти іншим в швидкому вивченні нових методів і освоєнні практичних навичок.

Складні проблеми все більш вимагають об’єднання зусиль декількох людей, щоб разом здійснити їх рішення тому менеджер повинен вміти створити і вдосконалити групи, здатні швидко ставати винахідливими, творчими і результативними в роботі.

Саме на управліннях всіх рівнів лежить завдання зробити все можливе для створення потрібного варіанту майбутнього і не попасти в вир невдач.

Універсалізм менеджменту полягає в тому, що він (менеджер) є відповідальним за реалізацію ресурсів для досягнення найвищих результатів та внесків у національний продукт. Під час здійснення основних функцій менеджер скрізь стиковки з одними й тими ж проблемами. Він повинен організовувати виробничий процес із максимальною продуктивністю праці та спрямовувати працівника на отримання найкращих результатів. Він відповідальний за соціальний вплив свого підприємства на оточуюче зовнішнє середовище.

Еволюція менеджменту.

Управління взагалі та державне, або адміністративне управління зокрема виникло і розвивається як атрибут людського суспільства з часів зародження первісних організованих форм співіснування. Але лише з 1889 року з’являється наукове управління (Ф.У. Тейлор, Ф. і Л. Гілберт, Г. Гант), в основі якого лежить вдосконалення операції ручної праці. З 20-х років нинішнього століття розвинулась класична або адміністративна школа управління. Ідеї класичної школи будувалися на нових підходах до вдосконалення управління організацією в цілому, які розроблялися за принципами управління. Анрі Файола: розподіл праці, повноваження і відповідальність, дисципліна, єдиноначальність, єдність напрямку, підпорядкованість особистих інтересів загальним, винагорода персоналу, централізація, ієрархічність, порядок, справедливість (як поєднання доброти і правосуддя), стабільність робочого місця для персоналу, ініціатива та корпоративний дух як результат гармонії персоналу. Ці принципи узагальнюються поняттям М. Вебера по “бюрократію” як домінуючу організаційну структуру, що заснована на раціонально-правовій владі, де владними повноваженнями наділяється не індивід, а сама організація. До раціональних принципів бюрократичної організації відносяться: статус організації (визначається законом і статутом); необхідність захисту посадових осіб щодо виконання владних функцій; ієрархічний розподіл функцій; підбір кадрів на основі освіти і кваліфікацій; регулярна посадова винагорода, пенсійне забезпечення; просування по службі – за об’єктивними критеріями; відсутність зв’язку посади і конкретної особи.

Розвиток психології вплину на те, що у 30-х роках з’являється школа людських стосунків (М. Фолетт, Е. Мито). Саме М. Фолетт визначає менеджмент як забезпечення виконання роботи з допомогою інших осіб. Далі набувають розвитку кількісний та процес ний підходи до управління, які доповнюються системним та ситуативним підходами до управління організаціями. Майже паралельно з наукою про управління організаціями (Фредерік Тейлор вважається автором теорії наукового управління) постає наука про державне управління і початок якої покладено В. Вільсоном у 1887р.

Науковими засадами державного або адміністративного управління є система наукових знань про управління державним механізмом, і ці знання складають методологічну і теоретичну базу практики адміністрування; це система знань про структуру, установи, функції, методи, техніку, культуру управління та їх закономірності.

Напрями розвитку ДС в Україні

Персонал є ключовим стратегічним ресурсом для досягнення цілей