Організація та її елементи. Сучасна типологія організацій. Характерні риси організаційних систем. Місія як цільова функція існування організацій. Ідеологія, філософія, культура організацій.

Організація – усталена система спільних дій людей, спілкування, поділу праці, координації, контролю, повноважень та відповідальності, необхідних для дослідження спільних цілей.

Елементи системи в організації розглядають головним чином з боку його функціонування. Основними характеристиками є упорядкування і спрямованість упорядкування.

Основні елементи:

Організація окремих робіт

Формування та використання команд

Влада і політична лінія організації, культура, прийнятий у ній комплекс ідей, положень і норм, що впливають на діяльність та рішення.

Для організації системи необхідне оптимальне упорядкування співвідношень функціонального типу. Функціональна побудова передбачає створення посад і підрозділів на основі спеціалізованих видів діяльності. Функціональні групування – найпоширеніша і найприйнятніша форма створення підрозділів.

Варіанти вибору побудови організації різні:

За функціональною ознакою

За місцезнаходженням

За типом продукції

Матрична побудова

Багатонаціональна

Мережна побудова

Залежно від поставленої мети організації поділяються на 2 великі типи:

Група осіб, що становить колектив, єдине, дім, - державна установа, підприємство, колективна спілка, кооператив, партійна організація, тощо

Об’єднання, союз, засновані для досягнення спільної мети – наприклад ООН.

Організація, як механічна система характеризується покладанням на формальні правила і принципи, централізацією прийняття рішень вузько обмеженою, відповідальністю за роботу та суворою ієрархією повноважень.

Органічна система характеризується низьким до середнього рівнем застосування формальністю правил і приписів, широко визначеною відповідальністю за роботу і гнучкою структурою повноважень із меншою кількістю ієрархічних рівнів.

Місія як цільова функція існування організації. Ідеологія, філософія і культура організації.

Місія організації - чітко сформульована причина її існування як основа формування еталонних цінностей, якими повинні володіти усі працівники для забезпечення існування і розвитку організації. Розроблений на основі місії комплекс загальних цілей може бути організований шляхом розроблення і втілення в життя стратегічних, поточних, і оперативних планів,

При формуванні місії організації треба дотримуватись таких правил:

Місія організації є констатацією філософії, призначення, змісту існування організації.

Місія організації повинна відображати інтереси власників організації, співробітників, покупців продукту організації, ділових партнерів, місцевого середовища суспільства.

У місії організації повинні відображатися її цільові орієнтири, сфера діяльності, можливості і способи здійснення діяльності, способи формування іміджу (зовнішнього образу) організації.

Вироблені на основі місії цілі організації є критерієм для всього наступного процесу прийняття управлінських рішень. Ціль організації, її структурного підрозділу може бути визначена автократичним або демократичним способом. Існує сувора ієрархія цілей – цілі нижчого рівня виводяться із цілей вищого.

Ціль – опис майбутнього стану організації, відправний пункт при розробленні та прийнятті планів і управлінських рішень, засіб мотивації працівників і контролю результатів діяльності колективу організації та кожного працівника зокрема. Вона повинна бути реальною, зрозумілою, кількісно та якісно визначеною. За спрямованістю цілі поділяються на зовнішні і внутрішні; За періодом досягнення – на довготермінові, середньо термінові, та короткотермінові; За масштабами – на глобальні і локальні; За змістом на економічні, соціальні, технічні, морально – етичні, екологічні, організаційні; за способом - на авторитарні і демократичні.

Філософія організації визначає цінності організації, які організація сповідує, а ідеологія визначає якими способами, шляхами їх можна досягти.

Культура організації – характер, особливості, стиль функціонування організації, які виявляються в поведінці і реакціях особистостей та соціальних груп її працівників, в їх судженнях, у способах вирішення проблем організації праці і виробництва, в обладнанні і внутрішній естетиці, використовуваній техніці й технології тощо.

Кожна організація має власну матеріальну сутність – характер, структуру, специфіку, стиль функціонування. Все це впливає на процеси, що відбуваються всередині організації і на її контакти з середовищем. Культуру організації формують дві групи елементів: матеріальні і духовно світоглядні.

Матеріальні елементи культури організацій відображають культуру виробництва і культуру менеджменту, а реальним їх виявом є технологічна культура, культура трудових процесів і культура середовища діяльності членів організації.

Духовно світоглядні елементи культури організацій – це комплекс основних особливостей, які відрізняють організацію і її працівників від інших.

Витоки української управлінської науки. Особливості формування і розвитку сучасної системи менеджменту в Україні.

Управління існує з того часу, коли з’явились перші організації, тобто фактично з часу появи самого світу. На чолі організацій стояли королі, генерали, царі, воєводи.

Як наука управління пройшло певний шлях у своєму розвитку. В Україні управлінська наука розвивалась в рамках підходів, які панували в колишньому СРСР. Хоч дослідження здійснювали на вдосконалення адміністративно командної системи, певний досвід у галузі управління був накопичений.

Управлінці виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів.

1 етап (жовтень 1917р. – березень 1921р.) – Розроблено форми і методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.

2 етап (1921р. – 1928р.) Здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічних методів управління, зяялися трести й синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні.

3 етап (1929р – 1945р) пов’язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва і присвячувався вдосконаленню структур управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

4 етап (1946р – 1965р) характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально – галузевої форми управління, що врешті – решт призвело до поглиблення адміністрування.

5 етап (1965р – 1975р) Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформу рамках адміністративно – командної системи.

6 етап (1975р – 1985р) Характеризується все більш глибоким усвідомленням неможливості реформування адміністративно – командної системи. Він підтвердив