видом діяльності ISO є розробка міжнародних стандартів. Стандарти ISO є добровільними до застосування. Однак їхнє використання в національній стандартизації пов'язане з розширенням експорту, ринку збуту, підтримки конкурентоспроможності продукції, що випускається.
Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК) створена в 1906 р. у Лондоні [7, ]. Після створення в 1946 р. ISO приєдналася до неї на автономних правах, зберігши незалежність у фінансових і організаційних питаннях. Займається стандартизацією в галузі електротехніки, електроніки, радіозв'язку, приладобудування.
Цілями МЕК є сприяння міжнародному співробітництву у вирішенні питань стандартизації в галузі електротехніки, радіоелектроніки. Основним завданням є розробка міжнародних стандартів у відповідній галузі.
Сучасні методи менеджменту якості знаходять усе більше застосування на українських підприємствах [22, 53]. Однак ще існує відставання від іноземних фірм. Наприклад, сертифікація продукції (незалежне підтвердження відповідності продукції установленим вимогам) у країнах з ринковою економікою впроваджена на початку 1980-х років.
Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ISO.
Вимоги до якості визначені Міжнародною організацією із стандартизації і містяться в стандартах ISO серії 9000:
ISO 9000 "Загальне керівництво якістю і стандарти із забезпечення якості. Провідні вказівки на вибір і застосування";
ISO 9001 "Система якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і (чи) розробці, виробництві, монтажі й обслуговуванні";
ISO 9002 "Система якості. Модель для забезпечення якості при виробництві і монтажі";
ISO 9003 "Система якості. Модель для забезпечення якості при остаточному контролі й випробуваннях";
ISO 9004 "Загальне керівництво якісно й елементи системи якості. Провідні вказівки".
У кількох країнах уже функціонують акредитовані в СЕРТИКО ISO й визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції.
В Україні створена система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр української державної системи сертифікації продукції – документ, що містить зведення про сертифіковану продукцію (процеси, послуги), системи якості, атестовані виробництва, акредитовані органи із сертифікації, дослідні лабораторії, атестованих аудиторів.
Для одержання максимально можливого успіху та створення іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати й сертифікувати також власні системи якості [20, 110]. Згідно з міжнародним стандартом ISO 8402 "Якість. Словник" система якості – це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи гарантується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк – один рік, два роки тощо. Право видачі сертифіката на систему якості має національний орган зі сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети іншій організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифіката дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. "Вагомість" сертифіката й рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, що видала цей документ.
На підприємствах України такі системи якості ще треба створювати. Вони мають обов'язково передбачати комплексне управління якістю, що потребує колективної діяльності й спільних зусиль. З огляду на це можна назвати головні принципи формування системи якості [2, 163]:
підготовка всіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);
безпосередня заінтересованість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв'язанні проблем забезпечення якості продукції;
підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад, суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль – це зовсім не найголовніше в системі);
управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника);
поточний розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (виходячи з досвіду Японії, США) тощо.
Дуже важливою і вкрай необхідною є також активна державна політика підтримки ініціативи підприємств щодо розробки, запровадження й сертифікації систем якості продукції.
1.3. Фактори підвищення конкурентоспроможності продукції
Соціально-економічне значення підвищення якості й конкуренто-спроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому [20, 379]:
високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;
підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат су спільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;
конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;
багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства в цілому.
На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі.
Важливим економічним фактором підвищення якості продукції є ціна якості [16, 325]. Ціну якості, вірніше, витрати на її забезпечення, можна розділити на витрати відповідності і випрати у випадку несприятливого результату. З кожним із і трьох вищезазначених видів якості пов'язані свої витрати. Недоліки в якості розробки і відповідності прямо позначаються на покупцеві у той час, як помилки виробництва носять винятково внутрішній характер і навіть можуть плануватися заздалегідь.
Нездатність задовольнити стандарти якості, коли якість є критерієм виходу на ринок, – це катастрофа, оскільки неминуче проводить до повного краху бізнесу. Якщо ж якість є критерієм одержання замовлення, то в