отриманий після виробництва виробу, відображає міру виконання вимог до якості. Післявиробничий етап відображає ступінь здатності виробу виконувати свої функції в умовах експлуатації в споживача. Рівень якості тут доповнюється оформленням, упакуванням, умовами складування і транспортуванням, торговим сервісом і післяпродажним обслуговуванням.
Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:
потребами науково-технічного прогресу;
зміною споживчих запитів населення;
нестачею або обмеженістю природних ресурсів;
підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар;
розвитком зовнішньої торгівлі.
Існує хибне твердження, що підвищення якості спричиняє збільшення собівартості і що відповідність більш високим (ніж вимагає ринок) стандартам якості обов'язково позначається на вартості і тим самим знижує прибуток, але, з іншого боку, часто в конкурентній боротьбі перемагає не той, хто продає дешевше, а той, хто поставляє на ринок більш якісні вироби. У свою чергу, нездатність задовольнити необхідні стандарти обходиться дорожче і може привести до повної втрати ринку, а в короткостроковій перспективі – до витрат, пов'язаних з поверненнями і можливими наслідками браку. Очевидно, що там, де важлива безпека, стаття витрат, що забезпечує стандарт якості, може виявитися вирішальною.
Підвищення якості продукції в цілому здійснює багатоспрямований вплив на виробництво, адже впливає на зростання продуктивності праці, темпи та ефективність НТП, структуру виробництва і функціональний розподіл потужностей; забезпечує краще використання основних фондів, економію сировини, матеріалів, палива, енергії, зростання ефективності інвестицій; сприяє повнішому задоволенню різноманітного попиту споживачів, виходу підприємства на світовий ринок, збільшенню експорту. Таким чином поліпшення якості продукції забезпечує багатоспрямований вплив не лише на підвищення ефективності діяльності підприємства, а й на імідж підприємства вцілому.
Таким чином, за сучасних умов господарювання поліпшення якості продукції набуває все більшого значення. Ті підприємства, які не позбулися старих стереотипів, у тому числі нехтування якістю продукції нині зазнали відчутних втрат у конкурентній боротьбі з вітчизняними та іноземними виробниками.
1.2. Складові та методологічні засади оцінювання якості та конкурентоспроможності продукції
Необхідною умовою для виходу підприємства на внутрішній та світовий ринок, для формування сталого іміджу виробника як економічно надійного партнера є постійний зростаючий випуск конкурентоспроможної продукції, підвищення її якості.
Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства – це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.
Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку.
Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.
Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати [6, 35]:
конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;
можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;
розрахунковий рівень ринкової ціни товару;
очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;
визначальні параметри продукції основних конкурентів;
найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;
термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.
Конкурентоспроможність конкретного об'єкта бажано вимірювати кількісно, щоб уможливити управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта (інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу) та об'єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів (витрати, які обов'язково потрібно зробити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект).
Конкурентоспроможність об'єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з результатів експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.
Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об'єктів (наприклад машин та устаткування) можна зробити, користуючись формулою: |
(1.1)
де Кn – конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці; Еon, Епк – ефективність відповідно оцінюваної продукції і продукції-конкурента, одиниця корисного ефекту/одиниця валюти; k'1, k'2 , k'n – коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.
Ефективність продукції (Еon(nк)) визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби (Eкнс) із сукупними витратами протягом життєвого циклу (Всжц), тобто: |
(1.2)
Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для оцінки конкурентоспроможності того чи того виду продукції (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема корисний ефект однопараметричних машин за нормативний строк служби рекомендується визначати за формулою: |
(1.3)
де Тн – нормативний строк служби машини, років; Пгп – погодинна паспортна продуктивність машини; Фрчр – річний фонд часу роботи машини; k1 ... k2 – коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості машини вимогам споживачів.
До показників (коефіцієнтів), що зменшують корисний ефект, належать:
коефіцієнт зниження продуктивності машини в міру її техніко-економічного старіння;
показники погіршання безвідмовності й ремонтопридатності;
показники рівня шуму, вібрації та інші показники ергономічності та екологічності машини;
показник організаційно-технічного рівня виробництва в споживачів машини.
Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини можна визначити за такою формулою: |
(1.4)
де Вмд.нддкр – кошторисна вартість маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; Вотпв – кошторисна вартість організаційно-технологічної підготовки виробництва нової машини; N1, N2 – кількість машин, яку передбачається виготовити за даною конструкторською і технологічною документацією (N1 = N2, якщо є тільки один виробник даної машини); Ввм