існуючого продукту або процесу.
За ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації.
Базисні інновації – це інновації в основі розробки яких лежать нові фун-да-ментальні наукові досягнення. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків.
Інтегруючі (комплексні) – це інновації, що створені за рахунок використання оптимального набору раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень. Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими [15,604].
Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращення елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури [10, 406].
На погляд В.Г.Мединського, класифікувати інновації необхідно за такими ознаками:
ступінь впливу на зміни;
рівень розробки та поширення;
ступінь новизни та глибини змін;
масштаб інноваційних процесів;
сфера впровадження та поширення;
роль у відтворюючому процесі;
зміст, а також сфера застосування;
спрямованість дії.
Серед великої кількості підходів до класифікації інновацій слід визначити класифікацію А.Пригожина:
1. За особливостями свого здійснення: одиничні та дифузійні, завершені й незавершені, успішні й неуспішні.
Одиничні – це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням. У дифузійних інноваціях головний ефект полягає в їх масовості, бо в одиничних варіантах вони невигідні.
Завершені і незавершені, успішні й неуспішні – це ті випадки на стадії розробки, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища.
2. За типом: матеріально-технічні, науково-технічні, соціальні.
за місцем у виробничому процесі: сировинні, забезпечуючі та продуктові.
за спадкоємністю: заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення.
Заміщуючі – передбачають повне витіснення застарілих засобів (наприклад, автоматизація контролю процесом випалювання в цементному виробництві).
Скасовуючі – виключають виконання якоїсь операції і не замінюють її новою (наприклад, відміна від будь-якої форми звітності).
Поворотні – коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника [16,263].
Відкриваючі – це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення).
Ретровведення – коли знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо).
за інноваційним потенціалом та ступенем новизни: радикальні або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з’єднання елементів, наприклад створення типових вузлів, які придатні для різних машин); модифікрвані (поліпшуючі).
за особливостями інноваційного процесу: внутрішньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розробником інновації є підприємство чи організація, де й інновація й використовується; у другому – усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями.
за охопленням очікуваної частки ринку: локальні, системні, страте-гічні.
Отже, наведена класифікація дає можливість точніше ідентифікувати кожне нововведення, оцінити співвідношення різних типів нововведень у різних сферах суспільного життя, виявити динаміку та тенденції змін цих співвідношень у різні періоди розвитку і одержати діагностику інноваційного стану господарства, що може бути основою подальшого планування інноваційного розвитку.
Також, можна зазначити, що класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати приєднання до типу інноваційного процесу, певної інно-ваційної стратегії [21,183].
У наш час, управляючи нововведеннями на будь-якому рівні, важливо розглядати всі зазначені типи інновацій як комплекс заходів, що забезпечує стратегічний розвиток суспільства. Наприклад, автоматизована система управління охоплює не тільки прилади, а й нові функції, відносини, певну культуру виробництва. Ці та інші соціально-економічні аспекти мають враховуватися ще на стадії розроблення нововведення тобто інновація має завжди комплексний характер і ця її закономірність потребує певної інноваційної політики управління нововведенням.
1.2.2. Моделі й етапи інноваційних процесів
Оновлення виробництва нерозривно пов’язане з його моделюванням, яке в свою чергу являється невід’ємною частиною аналітичного апарату сучасної організації.
Моделювання – це процес, при якому оригінал – первинний об’єкт – логічно відтворений і поданий у вигляді імітації, названої моделлю. Модель повинна відтворювати найбільш істотні сторони оригіналу.
Найбільшу цікавість (з точки зору управління інноваціями) викликають організаційні моделі, розраховані для дослідження організаційних систем і явищ. Моделювання організаційних систем виходить з того, що митою підприємства є впорядкування, перетворення, покращення структури і взаємозв’язку системи, що сприяє її функціонуванню [24,108].
При моделюванні організаційних робіт головним завданням простих моделей є відображення організаційних відносин і зв’язків між явищами і процесами, що складають інноваційний цикл.
Більш складною моделлю, що несе змістове навантаження, являється функціональна інноваційна модель.
Згідно цієї концепції, нові знання, одержані в результаті фундаментальних, а потім і прикладних досліджень народжують автоматично нові технології і продукти. Тому нові знання повинні автоматично вести до економічного росту.
Якщо ж поглянути на обидва наведені ланцюжки, то варто звернути увагу на недостатній взаємозв’язок складових блоків, відсутність сумісних елементів процесу і зворотних зв’язків [2, 152].
Вказаних недоліків немає кібернетична модель інноваційного процесу, запропонована угорським дослідником Б.Санто.
Кібернетична модель відтворює інноваційний процес як комплексну систему, в який елементи процесу утворюють підсистему, що знаходяться в постійному зв’язку і взаємодії з багатьма зворотними зв’язками. Модель подана в формі круга і виражає, по суті, безперервність і автономність суспільного процесу обробки інформації.
Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень – завдяки змінам у зовнішньому