підтримку обсягів виробництва, а тим більше на технічне переозброєння чи збільшення випуску продукції. У свою чергу, падіння виробництва приводить до зменшення прибутку, не-обхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Сьогодні обо-ротні кошти підприємства майже забезпечуються кредитами комерційних банків. Це приводить до того, що велика частина при-бутку іде на виплату банківських відсотків [5,232].
Найважливішим фінансовим джерелом, що забезпечує вирішен-ня великомасштабних науково-технічних проблем, є засоби держав-ного бюджету. Держава надає кошти на безповоротній основі і ста-вить своїм головним завданням сприяння розвитку фундаментальних наукових досліджень і підвищення наукової кваліфікації вчених.
Найважливішими джерелами недержавної системи фінансу-вання інноваційних проектів у даний час виступають:
власні засоби підприємств;
засоби, мобілізовані шляхом емісії цінних паперів;
кредити комерційних банків;
спеціалізовані і благодійні фонди;
засоби інвестиційних компаній, інших підприємств і організацій,
зацікавлених у якнайшвидшому випуску нової продукції.
На великих підприємствах впровадження конструктивних і тех-нологічних новинок часто здійснюється за рахунок власних коштів (фонду розвитку виробництва і фонду амортизаційних відрахувань). Як правило, статутом підприємства передбачається відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Засоби фонду розвит-ку можуть використовуватися на відновлення і розширення вироб-ництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм освоєння нових видів конкуренто-спроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів, а та-кож на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної ба-зи підприємства.
Дуже важливе місце у фінансовому забезпеченні роботи підпри-ємства виділяється сьогодні комерційному кредиту. Цей вид еко-номічних відносин постійно розвивається й усе ширше використовує нові, нетрадиційні форми. Мова в даному випадку йде про порядок видачі кредиту, способах його погашення, організації банківського контролю над дотриманням договірних умов.
Організація довгострокового кредитування, як правило, базується на трьох основних принципах: забезпеченості, терміновості, платності. Сьогодні підприємству-клієнту надане право відкривати позикові ра-хунки не в одному, а в декількох банках. Важливою ознакою сучасної системи кредитування діяльності підприємств є її договірна основа.
Усі питання, що виникають з приводу кредитування, зважуються безпосередньо між банком і підприємством-позичальником (суб'єк-том кредитування). При вирішенні питання про видачу довгостроко-вого інноваційного кредиту банк аналізує перспективи [9,77].
Останнім часом досить велике поширення одержує фінансовий лі-зинг як одна з форм інвестицій інноваційної діяльності. Цей вид фі-нансових операцій знаходить застосування, насамперед, тоді, коли зважується завдання швидкого промислового освоєння великих тех-нічних новацій, що вимагають придбання дорогих верстатів, устатку-вання, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, транспортних засобів і т.п. Саме тут одержали розвиток принципово нові види зв'язків між виробником і споживачем склад-ної продукції, засновані на довгостроковій оренді чи лізингу [12, 141].
Під лізингом розуміється вид підприємницької діяльності, спря-мований на інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових засобів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендо-давець (лізингодавець) зобов’язується придбати у власність обумов-лене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоодержувачу) за плату в тимчасове користування для підприємницьких цілей. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендо-давцем і враховується на його балансі [7,104].
Головна перевага лізингу в тім, що при наявності рентабельного проекту підприємець має можливість одержати устаткування і поча-ти нове виробництво без великих одноразових витрат. Це особливо актуально для початкуючих і середніх підприємців.
Після закінчення терміну лізингового договору і виплати орендарем повної вартості майна й обговорених відсотків це майно стає його власністю або. якщо це обговорено умовами догово-ру, повертається лізингодавцю.
1.3. Система мотивації інноваційної діяльності в організації
Поняття мотивації тісно пов’язане з проблемою управління персоналом, як активного учасника створення, упровадження та поширення інновацій.
Специфіка інноваційної діяльності на підприємстві визначає структуру персоналу, складовими якої є:
1) наукові та науково-технічні кадри;
2) науково-допоміжний та обслуговуючий персонал;
3) виробничий та адміністративно-господарський персонал.
Наукові та науково-технічні кадри – це професійно підготовлені спеціалісти, які являють собою особливу соціально-професійну спільноту. Вони безпосередньо беруть участь у створенні наукових знань і підготовці наукових результатів до практичного використання, включаючи наукову інформацію та проектно-конструкторську діяльність.
Важливою характеристикою персоналу, що веде інноваційну діяльність є його кваліфікаційний рівень. Сукупність знань, здібностей, навичок особистої майстерності, системного мислення спеціалістів, які проводять інноваційну діяльність, їх творчі новаторські здібності створюють інтелектуальний потенціал організації, що є базою забезпечення її інноваційного лідерства і конкурентоспроможності на ринку.
Спрямованість як характеристика діяльності людини показує на те, до чого вона прагне, здійснюючи певні дії. Працівник може виконувати свою роботу тому, що вона його задовольняє, а може робити це тому, що його робота допомагає організації досягти її цілей. Для управління інноваційною діяльністю важливо менеджеру знати спрямованість персоналу і за допомогою мотивації орієнтувати цю діяльність в інтересах фірми [15, 203].
Стимулювання – це засіб, за допомогою якого здійснюється мотивація. Стимул виконує роль важеля впливу, що викликає дію певних мотивів. Стимулом можуть бути окремі предмети, дії інших людей, обіцянки, носії зобов’язань і можливостей та багато іншого, що може бути запропоновано людині як концепція за її дії або за те, що вона бажала б одержати в результаті певних дій.
Механізм використання усіляких стимулів з митою мотивації персоналу називається процесом стимулювання.
Стимулювання принципово відрізняється від мотивації. Суть цієї відмінності полягає в тому, що під час стимулюючого процесу використовують різні методи і засоби, які впливають на поведінку і ставлення працівника до своєї діяльності, активізуючи до дії позитивні його функціональні та якісні властивості.
В основі сучасного підходу до стимулювання праці в інноваційній сфері лежать такі завдання керівників організацій:
максимально активізувати творчі здібності кожної особистості;
спрямувати цю активність у русло досягнення конкретних інноваційних і економічних