Дивідендна політика

Зміст

1.Дивідендна політика

Одним з важливих завдань фінансового менеджменту є фор-мування та реалізація політики підприємства в галузі виплати ди-відендів. Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між при-бутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід вра-ховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фі-нансово-господарської діяльності підприємства: величину са-мофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв'язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впли-ває на його вартість.

Зв'язок між дивідендною політикою і ринковим курсом кор-поративних прав описується класичним алгоритмом: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний про-центній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку.

Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати пози-тивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоратив-них прав. Як наслідок — ринковий курс падає. Щоправда, інвес-тори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку.

Важливим є також обернений зв'язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емі-тента. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час за-лучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринко-вого курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мініма-льним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує за-лучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:*

виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;*

визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;*

оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;*

визначення оптимальної для підприємства величини статут-ного і власного капіталу;*

узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим за-конодавством;*

вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і ви-плати дивідендів;*

оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підпри-ємства.

Принциповим питанням, яке стоїть в основі теоретичних досліджень, присвячених дивідендній політиці, є питання вза-ємозв'язку між напрямом використання чистого прибутку (ди-віденди чи тезаврація) та вартістю підприємства. Інакше ка-жучи, чи існує оптимальне співвідношення використання чистого прибутку, за якого мінімізуються витрати на залучен-ня капіталу, чи дивідендна політика жодним чином не впливає на оптимізацію структури капіталу і вартість підприємства? Залежно від характеру відповіді на це запитання рекоменду-ється приймати ті чи інші рішення в галузі виплати дивіден-дів. Зупинимося на найвідоміших концепціях дивідендної по-літики.

Теза щодо «іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики». Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек відстоюють по-зицію, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим кур-сом акцій не існує зв'язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також по-тенціалом його зростання. Найраціональнішою з їх погляду є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції. Отже, самофінансування підприємства розглядається як пріоритетне джерело фінансування. У такому разі акціонери максимізують доходи здебільшого в результаті зростання курсу акцій. Правило використання прибутку відповідно до концепції формулюється таким чином: спрямовувати на ви-плату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку немож-ливо ефективно реінвестувати. Йдеться про так званий зали-шковий принцип дивідендних виплат.

Теза про пріоритетність дивідендів. Як свідчить біржова статистика, факт виплати дивідендів усе ж таки впливає на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що ряд інвес-торів, зокрема дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». На цьому припущенні ґрунтується аме-риканська модель оптимізації дивідендної політики (Bird-in-the-Hand-Argument). Згідно з цим підходом, найвідомішими прихильниками якого є Дж. Лінтнер та М. Гордон, актуаль-ний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій. Зростання диві-дендів досить часто сприймають як сигнал до того, що під-приємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня диві-дендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб'єкта господарювання. Отже, дивіденди впливають на вартість під-приємства. На цій тезі ґрунтується так звана модель виплати дивідендів Гордона, згідно з якою виплата дивідендів є пріо-ритетнішою, ніж реінвестування.

Концепція мінімізації податкових платежів. Поряд з влас-никами корпоративних прав, котрі віддають перевагу стабіль-ним дивідендам, є група інвесторів, які при прийнятті своїх рі-шень виходять насамперед з критерію мінімізації податкових платежів. Якщо податковим законодавством країни (наприклад, США,