Соціальні норми відображають певного роду інтере-си—суспільні, класові, колективні та групові. Головне і безпосереднє завдання цих норм — погодити всі види інтересів. Оскільки інтереси визначають спрямованість поведінки окремих людей і їхніх груп, то взаємне узгод-ження суспільних та особистих інтересів має вирішальне значення для функціонування механізму регулювання управлінських відносин. Вирішити це завдання досить складно, оскільки зв'язки між інтересами різних рівнів і різних видів далеко не однозначні і, як правило, являють собою складну комбінацію і нерідко можуть вияви-тися .взаємно суперечливими.

Соціальне управління грунтується на використанні великої різноманітності соціальних норм, оскільки різно-манітні регульовані ними відносини людей і соціальних систем. Проте вони можуть бути згруповані за ознакою формування та реалізації їх. Розрізняють норми права, норми моралі і авторитет громадської думки. Інакше ка-жучи, управлінські відносини регулюються трьома вида-ми соціальних норм: 1) юридичними (правовими) норма-ми, які встановлюються або санкціонуються державою; 2) суспільними (неюридичними) нормами, які вста-новлюються громадськими організаціями і товариства-ми; 3) нормами моралі, які формуються в свідомості лю-дей у процесі виховання і життєдіяльності їх.

Класифікація соціальних норм може бути здійснена і за іншими ознаками: залежно від типу і виду взаємо-відносин, що регулюються, ступеня обов'язковості норм, способу їх утворення і механізму дії, ступеня формаліза-ції, характеру виникнення (спонтанно чи свідомими дія-ми), охоплюваної ними сфери цінностей (політичні, релі-гійні, правові, культурні, моральні, етичні, організаційні та ін.).

Висновки

Система енергетичного менеджменту – частина загальної системи управління підприємством, яка включає в себе організаційну структуру, функції управління, обов’язки та відповідальність, процедури, процеси, ресурси для формування, впровадження, досягнення цілей політики енергозбереження;

Принципи енергетичному менеджменту мають відповідати універсальним принципам менеджменту, зокрема таким вимогам:

· відображати загальні положення, що властиві організаціям різних типів і видів;

· відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу; об’єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією;

· бути керівною установкою, що визнається суспільством.

на перше місце виходять такі принципи, які дозволяють повністю розкрити потенціал людини і спрямувати його на користь організації:

1. Розвиток творчих здібностей персоналу.

2. Залучення співробітників до розробки управлінських рішень.

3. Опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу і особисті контакти працівників із зовнішнім оточенням.

4. Використання таких методів співпраці з людьми, що забезпечують їх задоволення роботою.

5. Постійна і цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми і організацій, що з нею співпрацюють.

6. Чесність і довіра у ділових стосунках.

7. Опора на високі стандарти роботи і прагнення до нововведень.

8. Обов’язкове визначення розміру внеску працівника у загальні результати.

9. Орієнтація на перспективу розвитку.

10. Опора на загальнолюдські цінності і соціальну відповідальність бізнесу перед людьми та суспільством в цілому.

Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу уп-равління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити Їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління і належить до основних категорій теорії управління.

Відповідно до мотиваційної характеристики у складі методів управління виділяють три групи:

економічні;

організаційно-розпорядчі;

соціальні.

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену ро-боту, сприяти максимальній мобілізації творчої актив-ності кожного члена. Цим методи управління відрізня-ються від усіх інших технічних та технологічних методів, які використовуються у ході вирішення комплексних ви-робничо-господарських завдань.

Список використаної літератури

Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів, «Світ», 1995. – 296 с.

Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, 3-е изд. – Гардарика, 1998. – 528 с.

Друкер П. Практика менеджмента.: Пер. с англ.: Уч.пос. – Издательский дом «Вильямс», 2000. – 398 с.

Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч. посібник. К.: КНЕУ, 1998. – 224 с.

Колпаков В.М. Методы управления. – К.: МАУП, 1997. – 160 с.

Кредісов А.І., История учений менеджмента.. – К.: ВИРА-Р, 2000. – 336 с.

Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. К.: Т-во “Знання”, 1999. – 556.

Ру Д., Сульє Д. Управління / Пер. з фр. – К.: Основи, 1995. – 442с.

Стадник В.В. Йохна М.А Менеджмент. Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 464 с.

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш,1997. – 456 с.

Холл Кэлвин С., Линдсей Гарднер. Менеджмент в энергетике. Пер. с англ. И.Б. Гриншпун. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. – 592с.

Чмут Т.К. Управління енергетичним підприємством. Навч. посібник. – Харків, 1999. – 358с.