Фондовіддача – показник виходу валової продукції, валового і чистого доходу в розрахунку на 100 грн. основних, виробничих і оборотних засобів, який характеризує ефективність їх використання і показує віддачу кожної гривні, вкладеної в засоби виробництва.

Собівартість – являє собою грошовий вираз сіх витрат, пов’язаних із виробництвом та реалізацією продукції.

Для правильного, економічно-ефективного та детально розробленого розрахунку усіх витрат (собівартості) на виробництво та реалізацію продукції у Коломийській дослідній станції складають технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур.

Технологічна карта – це документ, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, необхідна для їхнього виконання, а також розмір матеріальних витрат на вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури на певній площі. Такі карти складають для кожної культури і по окремих видах незавершеного виробництва. У них слід передбачати раціональні й прогресивні технології для умов конкретного підприємства. У суворій послідовності у цьому документі фіксуються усі технологічні виробничі процеси і способи виконання їх. Карти складають в нашій дослідній станції по кожній сільськогосподарській культурі зокрема на весь період виробництва, з моменту підготовки грунту, внесення добрив і сівби до закінчення збирання. Отже, в технологічній карті визначено роботи минулого (оранка грунту, внесення добрив, сівба озимих) і поточного років.

Технологічні карти є поточними і перспективними. У поточних технологічних картах планують використання існуючої технології та системи машин. Перспективні карти ґрунтуються на впровадженні нової техніки та системи машин. Перспективні карти ґрунтуються на впровадженні нової техніки й технології, оптимальних умовах виробництва, достатньої кількості матеріальних ресурсів.

Технологічні карти включають такі показники:

назва сільськогосподарських культур;

назва сільськогосподарських робіт;

обсяги робіт у фізичних та умовних еталонних гектарах для тракторних робіт;

склад агрегату (марка трактора, сільськогосподарської машини та їхня кількість);

кількість обслуговуючого персоналу за професіями;

тарифні ставки оплати праці;

норми виробітку на механізованих польових роботах, а також норми виробітку на кінно-ручних роботах;

кількість нормо-змін;

затрати людино-годин;

оплата праці з нарахуваннями;

матеріально-грошові витрати (крім оплати праці): вартість добрив, отрутохімікатів, послуг автотранспорту, живого тягла, електроенергії, механізованих робіт.

Це вже вихідні дані, за допомогою яких обчислюють витрати на виробництво продукції. Дуже важливо обґрунтувати найраціональніший склад машинно-тракторного агрегату для виконання кожної роботи з метою повного використання потужності тракторів і досягнення високої якості роботи. Обсяги і строки виконання робіт, а також норми виробітку є підставою для визначення потреби в робочій силі, засобах виробництва. Діленням обсягу робіт на норму виробітку визначають кількість нормо-змін, а множенням останніх на кількість обслуговуючого персоналу й на 7 годин – затрати праці в людино-годинах.

За кількістю нормо-змін і розцінками оплати праці (за тарифом) обчислюють розмір основної оплати різних категорій працівників. Крім основної загальний розмір оплати праці включає додаткову оплату, передбачену за виконання планових завдань, доплату за класність, стаж роботи.

Вартість матеріалів (насіння, добрив, пального тощо) визначають за собівартістю їх виробництва у дослідній станції або вартістю придбання. Вартість послуг в дослідній станції, зокрема автотранспорту, живого тягла, електроенергії обчислюють за даними обсягу їх роботи і планової собівартості 1 тн-км, 1 коне-дня, 1 квт-години.

Вартість роботи машинно-тракторного парку зручніше обчислюють за плановою собівартістю умовного гектара тракторних робіт або гектара збирання культур зерновими комбайнами і обсягом їх роботи. Однак такий усереднений розрахунок не враховує типів тракторів і комбайнів, якими виконуватимуть роботи, а тому є наближеним. Щоб дістати більш точні дані по видах тракторів і комбайнів, в дослідній станції роблять по елементне обчислення витрат за кількістю і вартістю витрачених пального і мастил, розміру амортизаційних відрахувань, вартості поточного ремонту і техогляду. У технологічних картах обчислюють тільки основні витрати. Накладні витрати визначають по галузях і дослідній станції в цілому, а потім відносять на окремі види продуктів підчас калькуляції їх собівартості.

Складання технологічних карт – велика і клопітка робота. Тому їх складають на 3-5 років, розробляючи показники із розрахунку на 100 га посіву культур. Потім обчислюють витрати пропорційно запланованій площі посіву відповідних культур. Щороку, якщо виявлено принципові зміни в технології вирощування окремих культур, технологічні карти в дослідній станції відповідно уточнюють.

На основі технологічних карт можна дати економічну оцінку окремих виробничих процесів, заходів інтенсифікації і технології виробництва продукції в цілому. При цьому враховують якість і строки виконання виробничих процесів, продуктивність праці, собівартість робіт і продукції, розмір чистого доходу від одиниці продукції та з гектара посіву культур.

Щоб визначити економічну ефективність різних технологій виробництва рослинницької продукції, складають технологічні карти вирощування тієї самої культури за різними технологіями, тобто різними способами виконання робіт, організації праці, із застосуванням різних видів техніки. Відповідно, це зумовить неоднакові затрати праці і коштів у розрахунку на гектар посіву культури і центнер продукції. Технологія, яка забезпечує вищу продуктивність праці і нижчу собівартість продукції, і є економічно ефективнішою. Різниця в затратах праці і коштів покаже, наскільки перспективна технологія ефективніша від діючої. Так економічно обґрунтовують впровадження у виробництво нової техніки.

Технологія, види робіт визначаються конкретними умовами вирощування відповідних сільськогосподарських культур. Обсяги робіт у фізичному і умовному обчисленні визначають з урахуванням групи господарства за умовами виконання тракторних робіт (згідно з паспортизацією полів, класу грунтів, відповідно до питомого опору на оранці). При цьому для встановлення конкретної норми виробітку та коефіцієнта переведення в умовно-еталонні гектари враховують якість виконання робіт – глибина оранки, культивації, норми внесення добрив, дози обприскування та обпилювання культур та ін.

Обсяг робіт визначають за даними площі посівів культур, норм внесення добрив,