визначення часу, необхідного для виконання кон-кретних виробничих операцій;—

вивчення фізичної втоми і визначення часу, не-обхідного організму для відновлення сил;—

визначення рівня і моделі заробітної плати, які б спонукали працівників виконувати роботу якнайшвидше й у більшому обсязі.

Запропоновані Ф.-В. Тейлором методи відповідали по-требам суспільства наприкінці XIX ст., сприяли розвит-кові тогочасної індустрії, масового виробництва. Тейло-ризм забезпечив значне підвищення продуктивності пра-ці, економічне лідерство США у 20-ті роки XX ст. Ідеї Ф.-В. Тейлора сприяли зосередженню наукового організу-вання праці, обґрунтуванню методу РЕНТ та ергономіки.

У 20-ті роки XX ст. керівник великої французької вугільної компанії Анрі Файоль (1841 —1925), британ-ський консультант з питань управління Ліндалл Урвік (1891—1983), американський дослідник і практик мене-джменту Гаррінгтон Емерсон (1853—1931), американ-ський вчений і урядовець Лютер Г'юлік (1892—1978), німецький соціолог і економіст Макс Вебер (1864—1920) та ін. запропонували концепцію управління персоналом (personnel management). Вони розглядали людину через призму посади, а стрижнем управління вважали адмі-ністративний механізм — принципи, методи, функції, по-вноваження, відповідальність. На їх погляд, раціонально визначивши основні функції бізнесу (фінанси, вироб-ництво й маркетинг), можна обрати найоптимальніший спосіб поділу організації на підрозділи або робочі групи.

За переконаннями прихильників даної школи, яку на-зивають ще адміністративною, для забезпечення нормаль-ної діяльності організації слід чітко регламентувати міжособистісні й міжгрупові відносини і відносини між рівня-ми відповідальності. Основною функцією керівника підприємства А. Файоль вважав адміністративну, оскіль-ки «керувати — означає передбачати, організовувати, роз-поряджатися, координувати і контролювати». Функції управління персоналом він не виокремлював, проте фак-тично впритул наблизився до цієї ідеї, сформулювавши 14 принципів управління, які за своїм змістом і є принци-пами управління персоналом: поділ праці; повноваження й відповідальність; дисципліна; єдиноначальність; єд-ність напряму; підпорядкованість особистих інтересів загальним; винагорода персоналу; централізація (влади); скалярний (ступінчастий) ланцюг розпоряджень; поря-док; справедливість; стабільність робочого місця, ініціа-тива; корпоративний дух.

Прихильники цієї школи були переконані, що, визна-чивши мету, слід розробити систему елементарних зав-дань і розподілити обов'язки між індивідуальними вико-навцями, а потім об'єднати їх в адміністративні одиниці аж до найвищого рівня. Кожен відділ (служба) повинен за-безпечувати виконання певних завдань.

Ідеї А. Файоля, як і Ф.-В. Тейлора, попри деякі від-мінності, ґрунтуються на таких спільних припущеннях: праця переважній більшості людей неприємна; досягнен-ня економічних результатів пов'язано із задоволенням працівників; прибуток важливіший за характер викону-ваної роботи; лише незначна чисельність людей може і хо-че виконувати відповідальну роботу.

Загалом А. Файоль віддавав перевагу адміністратив-ній функції. Керівники підприємств ставили перед собою завдання, пов'язані передусім із процесом виробництва. Поєднання обох підходів (спеціалізації керівників (Тейлор) і єдності управління (Файоль)) було взято за основу ієрархічно-функціональної структури, відомої під на-звою «staff and line» (штат і лінія), що згодом поширилася у світі. Синтезування цих двох структур має низку суттєвих переваг і незначні вади, зокрема співіснування двох різновидів влади: влади виконавців і влади функціо-нерів, які іноді можуть суперечити між собою. У цій кон-цепції людині відводиться другорядна роль. Вважалося, що працівник є «знаряддям» — він має виконувати розпо-рядження, не обговорюючи їх; крім заробітної плати, його ніщо не має цікавити.

Теорії людських ресурсів. У 30-ті роки XX ст. дослід-ники наголошували на тому, що поряд із фізіологічними (первинними) потребами кожна людина має також вто-ринні (соціальні) потреби, а також потреби в самореалізації. Ефективна політика персоналу має обов'язково їх враховувати. Реалізація завдань підприємства неможлива без задоволення потреб персоналу і розвитку людей, які є джерелом збільшення його багатства.

Більшість теорій людських ресурсів обґрунтували представники «школи поведінкових наук», найвидатнішими серед яких були американські психологи А. Маслоу, Девід Мак-Клелланд (нар. 1917), Дуглас Мак-Грегор (1906—1964), Фредерік Герцберг (нар. 1923), Клейтон Альдерфер. Здобутки цієї школи розвинули пізніше американські дослідники Лайманд Портер, Едвард Лоурер, Роберт Лайкерт, німецько-американський психолог Курт Левін (1890—1947), французький дослідник Мішель Круазьє(нар, 1923) та ін.

Теорії людського капіталу. В останній третині XX ст. увагу учених привернули теорії управління людьми на виробництві з позицій людського капіталу. Найпослідов-ніші її прихильники вважали, що професійні вміння, виховання і освіта є справжнім капіталом, з яким пра-цівник вступає у виробничий процес. Ці положення не були оригінальними, адже про це вели мову ще родона-чальники класичної політекономії англійський еконо-міст Вільям Петті (1623—1687), шотландський еконо-міст Адам Сміт (1723—1790), французький економіст ЖанБатіст Сей (1767—1832), швейцарський економіст Леон-Марі-Еспрі Вальрас (1834—1910), американський економіст Ірвінг Фішер (1867—1947). Однак усі спроби виразити людський капітал у грошовому вимірі робили-ся для того, щоб оцінити значення витрат на виховання, охорону здоров'я тощо у формуванні економічного по-тенціалу нації.

Поняття «людський капітал» закорінене в загальну те-орію вартості, засновану на припущенні, що кожне благо має вартість, адже воно приносить користь, прибуток чи просто стає в пригоді. Як і всі ресурси, люди мають певну цінність, оскільки можуть виробляти послуги.

2. Економіко – організаційна характеристика діяльності Коломийської швейної фабрики

Коломийська швейна фабрика заснована в 1951 році. Основною продукцією, що випускалася в той час була робоча одежа для працівників автомобільних доріг і залізнодорожного транспорту.

З розвитком виробництва і зміною суспільних потреб, змінився і розширився асортимент продукції швейної фабрики. Тут стали виготовляти постільну білизну, легкий жіночий одяг.

На даний час Коломийська швейна фабрика має зв’язки із закордонними партнерами. На замовлення іноземних партнерів здійснюється пошиття легкого жіночого одягу і чоловічих штанів різних фасонів та високої якості згідно вимог європейських стандартів. Слід відмітити, що іноземні партнери є і покупцями, і постачальниками, оскільки вони дають замовлення на виконання певного обсягу робіт з їх власної сировини. Даний факт дає ряд переваг підприємству – виконавцю, оскільки