Реферат на тему:
Інформаційні потреби у сфері організації управління соціальними системами та проблеми їх реалізації
Інформаційні потреби у сфері організації управління соціальними системами є об'єктом дослідження різних галузей суспільствознавства. Проте, на нашу думку, ця проблематика знаходиться на стадії формування.
Розглянемо потреби як категорію теорії соціального управління. Потреби як соціальна категорія вивчаються багатьма науками: філософією, політологією, політекономією, психологією, соціологією, біологією. Кожна з них підходить до визначення потреб, виходячи з предмета свого дослідження. Звідси — чимало суперечливих спроб визначити це поняття.
З позицій соціальної кібернетики можна визначити ряд моментів (факторів), які складають зміст поняття "управління інформацією", але серед них найважливіший, на наш погляд, — це визначення умов і потреб конкретного рівня на управління інформацією, організацію його інформування.
У науковій літературі потреби розглядаються подвійно.
З одного боку, вони трактуються як ставлення людини до об'єктивних (матеріальних) чинників природи, які забезпечують її життєдіяльність. З іншого — як такі, що характеризують суспільні відносини з позицій мотивації.
З погляду теорії соціального управління і теорії інформації важливими цілеформуючими факторами є інформаційні потреби, які зумовлені соціальними відносинами.
Інформаційна потреба перебуває у нерозривній єдності зі специфічною пізнавальною здібністю, пізнавальною спрямованістю особистості. Потреба в будь-чому виступає збуджуючим джерелом соціальної активності окремих особистостей і соціальних груп. Як справедливо зазначає Ю. М. Батурін, "потреба звертатися до інформаційних систем не складається стихійно. Вона виникає як результат активного ставлення до інформації"8.
Аналіз інформаційних потреб суб'єктів управління — основа побудови раціональної системи інформаційного обслуговування як складової функції інформаційного забезпечення. Найбільш рельєфно це можна показати на специфіці інформаційних потреб та інтересів керівників структурних підрозділів органів державного управління.
Сувора ієрархічність і субординаційність структурних підрозділів дістає чітке відображення в принципі єдиноначальності, обумовленої специфікою завдань, які потрібно розв'язувати, та обставинами діяльності (прийняття відповідальних рішень, швидка й радикальна зміна обстановки, підвищена мобільність тощо).
На практиці це знаходить відображення насамперед у тому, що керівна інформація (управлінські рішення) йде (і повинна йти) зверху донизу ієрархічно послідовно. Кожен випадок передачі команди управління поза безпосередньо підпорядкованою системою вкрай небажаний, оскільки це призведе до порушення ритму функціонування системи управління через порушення ієрархії функції контролю.
При визначенні інформаційних потреб органу управління соціальною системою слід мати на увазі, що становище керівника відрізняється від становища виконавців передусім широтою тематичних рамок його професійних інтересів. Крім цієї кількісної характеристики інтересів
керівників, існує якісна різниця функціональної структури органів управління (прогнозування та планування, впровадження нової техніки, стандартизація та уніфікація, соціальний розвиток колективів, наукова організація праці, удосконалення техніко-економічних показників діяльності колективів).
Важливою особливістю інформаційних потреб керівника є те, що у міру зростання його адміністративного рівня зростає й потреба в інформації міжгалузевого характеру. З підвищенням рівня керівництва збільшується значення зовнішніх факторів, їх вплив на прийняття управлінських рішень.
Говорячи про особливості інформаційних потреб керівників, слід підкреслити, що вони мають менше часу на вивчення інформації, ніж рядові співробітники, через різницю обсягів інформаційного потоку. Це ще раз підкреслює потребу чіткого визначення конкретних інформаційних потреб керівників (їх ієрархії) та опанування методів ущільнення інформації щодо змісту та рівня завдань, які вирішуються конкретним керівником.
Раціональна організація потоків інформації припускає, що необхідно відмовитися від емпіричного підходу до відбору інформації для кожного підрозділу і працівника апарату управління, виходячи з характеру завдань, які ними розв'язуються. Потреба в інформації різних ланок, суб'єктів управління неоднакова і визначається передусім тими завданнями, які розв'язує в процесі управління той чи інший керівник, працівник управлінського апарату, тими функціями, які він виконує. Потреба завжди конкретна, оскільки конкретно визначені завдання.
Інформаційні потреби можуть бути забезпечені як за рахунок відносно незначного збільшення обсягу додатково регульованих потоків вхідної інформації, так і за рахунок глибокого дослідження (аналізу) зібраних даних стосовно соціальних процесів і навколишнього середовища.
Також інформаційні потреби можуть бути забезпечені за рахунок істотного підвищення комплексності опрацювання і використання даних, які зібрані та поступили від структурних органів системи управління, в тому числі й органів системи статистики.
Усі види інформації, потрібної для управління, складають його інформаційну систему. Під категорією інформаційна система ми розуміємо організаційно упорядковану і оформлену множину даних (документів), інформаційних потоків, каналів зв'язку, технічних і технологічних засобів, що забезпечують взаємозв'язок між елементами системи управління з метою її ефективного функціонування і розвитку.
З погляду теорії гіперсистем інформаційна система є підсистемою другого порядку до системи першого порядку — управління соціальними системами.
Зміст інформаційної системи (1С) визначається конкретною сферою суспільних відносин залежно від форми і системи організації управління.
Наприклад, загальними є характерні положення для функціонування системи правоохоронних органів в усіх країнах. Але кожна має свої особливості, що зумовлені політичними, економічними, ментальними, правовими чи іншими чинниками. Скажімо, основні завдання, які повинні виконуватися за допомогою 1С у Німеччині, сформульовані так: реєстрація і опрацювання оперативних даних, які поступають до служб і підрозділів управління у вигляді поліцейських протоколів, письмових донесень, телетайпограм і радіоповідомлень; збір, опрацювання і реєстрація повідомлень про правопорушення і злочини, розслідування яких перебуває у компетенції поліцейського управління; передача в земельний карний розшук оперативних повідомлень про злочини; реєстрація і передача у відповідне головне управління поліції повідомлень про оформлення посвідчення водія та дорожньо-транспортні пригоди і передача їх для опрацювання на ЕОМ; проведення інформаційного пошуку щодо запитів співробітників управління.
Зазначені положення можуть бути застосовані і в організації управління правоохоронними органами України, проте не у повному обсязі. Тобто механічно їх не можна переносити на організацію інформаційної системи в Україні.