Реферат на тему:
Інформаційно-аналітичне забезпечення соціального управління
Характерною тенденцією сучасного розвитку людства є глобальний перехід його до інформаційного суспільства — суспільства, в якому перспективи соціальних змін, політичного й економічного розвитку, а також якість життя все більше залежать від інформації. Відтак із засобу спілкування інформація перетворюється на один з найважливіших соціальних ресурсів, суспільну цінність.
Інформаційна революція досягла українського суспільства, як і держави загалом, у складний економічний період. Загальна криза і технологічне відставання останніх років поставили в скрутне становище, ясна річ, і інформаційну галузь України.
Водночас ряд дослідників переконливо доводить, що лише розвиток постіндустріального суспільства (інформаційного), заснованого на впровадженні масової інформатизації у практику життя, на застосуванні новітніх інформаційних технологій, здатний вивести Україну із затяжної кризи.
Основні аргументи вчених:*
У спадок від радянського минулого маємо надзвичайно енергоємний індустріальний сектор, що поглиблює енергетичну залежність України (насамперед від Росії) і робить вітчизняні товари неконкурентоспроможними на світових ринках. Отже, орієнтуватися лише на подальшу індустріалізацію економіки було б украй недалекоглядно.*
Проте у країні збережено досить високий інтелектуальний потенціал населення. Це — заслуга насамперед системи національної освіти, яка завдяки своїй інерційності, усупереч постійному недофінансуван-ню зуміла зберегти кращі традиції і методологічні напрацювання минулого і певною мірою розвиватися. Важливу роль у цьому процесі відіграє ментальне прагнення українців до знань: саме цю особливість відзначає більшість дослідників етносу. А це — реальна база для прориву в нове постіндустріальне суспільство.
В умовах фінансового голоду розвиток інформаційної сфери країни, її поступова трансформація у світове співтовариство є і доцільними, і стратегічно виправданими. Тому це вимагає не мізерного, а пріоритетного фінансування. Чого, на жаль, не спостерігається. Непродумана й недалекоглядна політика держави щодо фінансування інформаційної галузі сьогодні віддаляє Україну від розвинутих демократичних країн Західної Європи.
Інформаційне суспільство — це насамперед розширення інформаційних можливостей особи, розвиток нових відносин між людиною і державою.
Наріжним каменем державної політики в сфері інформатизації є забезпечення права на інформацію, що, за міжнародними нормами, належить до фундаментальних прав людини. В Україні це право уперше було визначено Законом "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року (ст.9), в якому визначені основні принципи інформаційних відносин: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність до інформації, повнота і точність інформації, законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації (ст. 5). Інформаційні відносини у галузі поширення інформації, надання відповідних послуг регулюються зокрема Законом України "Про інформаційні агентства" від 25 лютого 1995 року. Відносини у сфері функціонування друкованих ЗМІ, телебачення і радіомовлення регулюються Законами України "Про друковані засоби масової інформації в Україні" (від 16 листопада 1992 року), "Про телебачення і радіомовлення" (від 21 грудня 1993 року).
Право громадян на інформацію безпосередньо закріплено і в Конституції України (ст. 34), за якою громадяни мають змогу безперешкодно отримувати, зберігати, використовувати, збирати і поширювати інформацію.
Крім законодавчих актів, сюди входять і відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти. Цю галузь формують також конституційні норми (понад 20 нормативно-правових актів, що мають відношення до інформаційної сфери суспільства), норми адміністративного, цивільного, кримінального та іншого права, які регулюють відносини в інформаційній сфері. Однак це ще не охоплює усіх суспільних відносин у сфері забезпечення права на інформацію. Зокрема, сьогодні в системі інформаційного законодавства потребують свого розв'язання такі проблеми:*
встановлення правового режиму захисту персональних даних громадян;*
створення умов для якісного та ефективного інформаційного забезпечення органів державної влади, місцевого самоврядування, організацій, об'єднань громадян;*
врегулювання інформаційних відносин, що виникають під час обміну інформацією між державними органами;*
визначення правового режиму формування та використання інформаційних ресурсів територій;*
інформаційне забезпечення підприємницької діяльності;*
право власності на інформацію;*
правові заходи входження інформаційної системи України в міжнародну систему обміну інформацією, в міжнародний інформаційний простір15.
Перспектива входження нашої держави на паритетно-правових основах у світове інформаційне співтовариство зумовлює подальший розвиток інформаційного законодавства стосовно вимог міжнародно-правових стандартів регулювання інформаційних відносин.
Однією з форм гармонізації національного законодавства є вступ до Ради Європи, одним із найважливіших напрямів діяльності якої є захист інформаційних прав і свобод людини. Радою Європи ухвалено зокрема понад 100 нормативно-правових документів, спрямованих на врегулювання інформаційних відносин. Опробовані тривалою практикою, вони повинні представляти певний інтерес для нашої держави. Але ряд подій і тенденцій, насамперед у політичній сфері України, лише віддаляють нас від Європейського співтовариства.
Інформаційне законодавство України має забезпечувати свободу інформаційної діяльності, заохочувати конкурентів в інформаційній сфері, але це має поєднуватися з інтересами суспільства. Це пов'язується з деякими обмеженнями змісту того, що передається в комп'ютерних мережах: поширення порнографії, насильства, захисту права на недоторканність особистого, приватного життя, інтереси національної безпеки. Стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави в інформаційній галузі становить сутність поняття інформаційної безпеки. Ст. 31, 32 і 57 Конституції України мають
бути основоположними в розвитку законодавства про інформацію з обмеженим доступом і, зокрема, про персональні дані.
Нам необхідний закон, у якому можуть бути втілені основні принципи захисту персональних даних, закріплені у міжнародно- правових актах, наприклад у Конвенції Ради Європи про захист особи у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних (1985). У цілому можна стверджувати, що українське інформаційне законодавство за останнє десятиліття досить активно розвивалося, проте воно суттєво відстає від вимог часу.
Але ще суттєвіше від вимог часу відстає практика реалізації інформаційного законодавства в Україні. Інформація про діяльність владних органів є обмеженою і переважно тенденційною. Загалом відсутня або не розповсюджується належна статистика про роботу органів влади.