Власне сам процес управління — це процес циркуляції та обробки інформації. На жаль, у нашій державі структура управління організована неефективно, зокрема відсутня єдність при формуванні інформації, побутує неупорядкованість і недостатня надійність інформації. З цієї причини пересічному громадянинові досить важко отримати задовільну відповідь державних органів на свій запит. Тому адміністративна реформа повинна розпочинатися не з механічного скорочення кадрів, а з належної інформатизації управлінського апарату. Це сприяло б прозорості та узгодженості діяльності різноманітних державних структур і виявило б усі хворі місця на тілі управлінського апарату держави. Але, на жаль, події останніх років свідчать, що влада не прагне прозорості.
Адміністративний апарат держави законсервував у собі застарілу систему суспільних відносин, радянську за своєю суттю. На фоні інформаційної депривації застосовуються брудні технології — чорний піар, інформаційні війни.
Нині в українських засобах масової інформації широко проводиться кампанія на захист свободи слова. Адже фінансово залежні ЗМІ не можуть собі дозволити повну об'єктивність і неупередженість інформації. Досить освічене українське суспільство досить непогано відчуває фальш і односторонність подачі інформації, і тому Україна нині "накрита" російськими ЗМІ. Що стосується справді незалежних ЗМІ, то вони вимушені існувати в умовах постійного тиску, погроз великими сумами моральних збитків, відвертого переслідування як видань, так і окремих журналістів. Чи можуть у цих умовах українські ЗМІ забезпечувати
конституційне право громадян на інформацію? Загальна тенденція насторожує.
Величезна проблема — недостатня комп'ютерна грамотність населення України. Варто зауважити, що на національну програму інформатизації на 2001 рік було виділено аж 16 копійок на одного жителя України. Нині часи змінилися. Однак навряд чи доводиться чекати великого прориву в цьому напрямі на найближче майбутнє.
Існують труднощі і з поширенням Інтернету, який, власне, і започаткував інформаційну революцію у світі. Незважаючи на динамічний розвиток середовища Інтернету в Україні, він істотно відстає від розвинених країн. Відомий касетний скандал різко підвищив кількість звернень до електронних ЗМІ. Однак широкому розвитку мережі Інтернет в Україні заважає насамперед низька купівельна спроможність населення і недосконалі комунікаційні канали. Тому більша частина учасників ринку Інтернету перебуває в Києві.
У цьому контексті одне з найактуальніших питань, що потребує вирішення, — створення національної системи комп'ютерної лексикографії16, формування національної лінгвістичної мережі та інтеграції її до аналогічних міжнародних мереж.
Якщо врахувати, що більшість вузлів Інтернет, розміщених в Україні, мають зв'язок із іншим світом через систему вузлів в Росії, то можна стверджувати, що Росія має нині більші технічні, мовні і ментальні можливості для інформаційного впливу на Україну. А це зовсім не сприяє інтеграції України в Європу.
Кажуть, правильно сформульоване питання — це вже половина відповіді. Чому, маючи демократичне інформаційне законодавство, що, в цілому, не суперечить європейським правовим нормам (зокрема, Європейській конвенції про права людини), ми так і не навчились ним користуватися адекватно на практиці? Відповідь слід шукати не в правовому полі, а в психології пересічних українців.
Тому настав час створювати хорошу інформаційну інфраструктуру, яка дала б змогу висувати і облаштовувати нові ідеї в інтенсивному режимі. Корабель майбутнього інформаційного суспільства відчалить без нас, якщо ми кардинально не змінимо свого ставлення до інформаційного продукту і до людей, які зайняті його виробництвом. "Хороша
інформаційна інфраструктура економічно і політично вигідна для держави і суспільства, оскільки економить реальні матеріальні витрати, надаючи можливість більш ефективно розв’язувати завдання в усіх областях: економічній, політичній, військовій” (Г. Почепцов).
Це повинна врахувати влада, провівши справжні реформи, забезпечивши інформаційну прозорість функціонування державних інституцій. Конфлікт “старого” і “нового” досяг своєї пікової межі. Це очевидно. Залишається сподіватись, що здоровий глузд переможе.
Список використаної та рекомендованої літератури
Франчук В. И. Основы построения организационных систем. — М., 1991.
Цимбалюк В., Гавловський В., Кашпур В. Державно-правове регулювання соціальних інформаційних відносин // Українське право, 1998. — № 1(9).
Цимбалюк В. С Захист електронних засобів від несанкціонованого доступу: програма навчального курсу. — Ірпінь, Український фінансово-економічний інститут, 1998.
Цимбалюк В. С, Гавловський В. Д., Корочанський О. Ј Проблеми юридичної деліктології в інформаційних відносинах // Бізнес і безпека. — 1998. — № 6.
Цимбалюк В. С, Гавловський В. Д. Інформаційне право. Навч.-метод. комплекс для підготовки фахівців за спеціальністю правознавство. — К.: ІЕУГП, 1999.
Цимбалюк В. С Правове регулювання відносин власності: Метод, комплекс навч. дисципліни. — К.: Інститут економіки, управління та господарського права, 1999.
Цимбалюк В. С Проблеми латентності комп'ютерної злочинності // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. — К.: НТУУ "КПІ", 2000.
Чумаченко Н. Г., Заботина Р. И. Теория управленческих решений. — К., 1983.
Швец Н.Я. Автоматизированные системы управления органами внутренних дел. — К., 1983.
Шеннон К. Э. Работы по теории информации и кибернетике. —М., 1963.
Эшби У. Р. Система и информация // Вопр. философии. — 1964. — №3.
Ярочкин В. И. Безопасность информационных систем. — М.: Ось, 89, 1996.
Ярочкин В. И. Информационная безопасность: Учеб. пособие. — М.: Междунар. отношения, 2000.
Ярочкин В. И., Пушкарская Р. Н. Государственная автоматизированная система научно-технической информации. — М.: ИПКИР, 1988.
Ярочкин В. И., Халяпин Д. Б. Основы защиты информации. — М., ИПКИР, 1994.