Інноваційна політика підприємства (стратегія нововведень на підприємстві) — це об'єднання цілей технічної політики і полі-тики капіталовкладень і спрямування їх на впровадження нових технологій і нових видів продукції. Інноваційна політика перед-бачає досягнення майбутніх результатів шляхом налагодження інноваційного процесу, який включає в себе стадії дослідження, запровадження нововведень у виробництво, отримання нового продукту, просування його на ринок та отримання результату.

2. Роль менеджменту в інноваційній політиці підприємства

Як уже зазначалося, розроблення інноваційної політики має як концептуально-підприємницькі, гак і організаційно-процедурні аспекти, отже неможливе без загального та функціонального ме-неджменту.

Загальний менеджмент визначає генеральну лінію стратегіч-ного розвитку і містить:*

нормативний менеджмент (розроблення філософії підприєм-ницької політики, визначення позиції підприємства в конкурсній ринковій ніші, формулювання загальних стратегічних намірів);*

стратегічний менеджмент (визначення стратегічних заходів, реалізації їх у часі, стратегічний моніторинг та контролінг (відда-ча від введення активів за рахунок контролю), управління страте-гічними рішеннями в цілому);*

оперативний менеджмент (розроблення і реалізація операти-вних заходів щодо практичного впровадження стратегії в дію).

Розробляючи інноваційні стратегії, необхідно враховувати та-кі їх особливості:

1) стратегії підприємств перебувають під впливом змін у нав-колишньому середовищі. Вони можуть самі формувати ці зміни своїм активним впливом або відгукнутися у формі реакції (стратегія пристосування). Зміни навколишнього середовища можуть бути такими, що вже наступили, чи такими, що лише очікуються;

2) стратегії дають змогу встановити, яким чином можна ввес-ти в дію наявний потенціал з урахуванням існуючих та очікува-них у майбутньому подій, щоб можна було ефективно задіяти можливості підприємства;

3) стратегія підприємства дає лише загальний напрямок роз-витку підприємства. Тому їх треба доповнювати заходами тактич-ного порядку;

4) мета стратегії підприємства — формування стійкого успіху та переваг перед конкурентами.

3. Порядок вироблення інноваційної політики підприємства

У загальному вигляді порядок вироблення інноваційної полі-тики підприємства має такий вигляд:

Стратегічний діагноз

Стратегічний аналіз

Формування стратегії

Оцінка програми

Реалізація стратегії

Стратегічний контроль

Центральне питання технології розроблення інноваційної по-літики — прийняття стратегічних рішень на альтернативній ос-нові. До об'єктивно необхідних компонентів такого підходу на-лежать: параметри рішення, альтернативи рішення, цільова настанова. Якщо керівництво підприємства не візьме до уваги ці компоненти, розроблення інноваційної політики підприємства втратить увесь сенс.

Параметри рішення враховують такі показники:

а) екзогенні (зовнішні), які враховують параметри підприєм-ства, які змінюються під впливом зовнішнього середовища. Це правові і соціальні норми, технічні знання, потреби населення, ціна на виробничі чинники, ціна та якість конкуруючої продукції;

б) ендогенні (внутрішні) параметри, що характеризують внут-рішній стан підприємства (виробнича потужність, кваліфікація робітників тощо).

Альтернативні рішення — це можливості продовження полі-тики підприємства, з яких особа, котра приймає рішення, може зробити вибір.

Цільова настанова особи, що приймає рішення, визначає, яку з множини альтернативу можливо задіяти.

Якщо у процесі управління інноваціями всі управлінські дії оцінюються з позиції ринку, такий підхід управління інноваціями називається підходом «від ринку».

Якщо дослідження і розробка інновації відбувається без ви-вчення майбутнього ринку, а створені продукти «проштовхують-ся» на ринок, такий підхід має назву «агресивного».

Крім того, слід зазначити, що серед стратегічних процедур іс-нують такі, що заздалегідь приречені на невдачу. Це нереальні планові завдання; неправильна оцінка ресурсів, відсутність зо-бов'язань керівного складу щодо реалізації стратегії. Щоб мак-симально убезпечити інноваційну стратегію від провалу, існує «каталог запитань». Основні з них такі.

1. Чи забезпечить стратегія стійкі переваги у конкуренції?

2. Наскільки реалістичні головні планові завдання?

3. Чи існують гарантії реалізації стратегії відносно необхідних ресурсів і спроможностей керівного персоналу?

4. Чи є стратегія достатньо зваженою організаційно й проце-суальне?

5. Наскільки чутлива стратегія стосовно чинників ризику і т. п.?

6. Наскільки гнучкою є стратегія?

7. Чи веде дана стратегія до підвищення економічного потен-ціалу?