психологічної підготовки колективу до прийняття новин. Нововведення пов’язані з болючим перерозподілом ресурсів між діючим та новим виробництвом, з порушенням рівноваги в економічній системі реорганізацєю виробництва, перекваліфікацією робітників. Інколи рішення керівництва щодо нововведень уявляється такими, що штучно гальмуючи нововведення, можна втратити перспективу на ринку товарів і послуг або взагалі збанкрутувати підприємство.
Науково-технологічний прогрес, визначений у всьому світі як найважливіший фактор економічного розвитку, все частіше пов’язують з поняттям інноваційного процесу. Це єдиний у своєму роді процес, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємство і менеджмент. Він полягає в одержанні новації і простягяється від зародження ідеї до її комерційної реалізації.
Інновації поділяються на продуктові, технологічні і нетехнологічні (нематеріальні). До перших відносяться зміни в продукції, до других – зміни в засобах і методах виробництва, що асоціюються з поняттями НТП. До третіх – зміни в організаційних формах господарської діяльності, а також у факторах соціального характеру й інших зрушень, що лежать за межами поняття виробництва у вузькому значенні слова.
Протікання інноваційного процесу обумовлено складною взаємодією багатьох факторів. Результати діяльності в інноваційній сфері не тільки впливають на суспільство і НТП, але й випробовують на собі зворотній його вплив, причому у всіляких аспектах: науково-технічному, організаційному, соціальному, виробничому, економічному.
Для характеристики інноваційного процесу використовується категорія, що позначає його найважливішу внутрішню складову – поняття «дифузія інновацій» (передача і застосування передових інновацій).
При цьому варто підкреслити, що не завжди дифузія виступає як наслідок інновацій, можливі і зворотні ситуації.
В інноваційному процесі варто виділити наступні фази (стадії):
досягнення фундаментальної науки;
прикладні дослідження;
дослідно-конструкторські розробки;
первинне освоєння (провадження );
широке впровадження;
використання;
старіння інновацій.
Чим вищий рівень поширення інновацій, тим більш “автоматично” працюють канали дифузії інновацій. Для регулювання інноваційних процесів у різних фазах використовується різні методи, оскільки в цих фазах переслідуються різні цілі.
Інновація, відповідно до загальновизнаного визначення, є процес розробки, освоєння, експлуатації і вичерпання виробничо-економічного і соціально-організаційного потенціалу, що лежить в основі новації. У вузькому значенні під інновацією розуміється фаза введення новації, а момент першого виробничого освоєння новації вважається моментом її введення. Під інновацією розуміється щось нове, і воно близьке до поняття винаходу між заявою новації і перетворенням її в інновацію існує значний часовий лаг.
Гіпотезу про те, що інновації заявляються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді кластерів вперше висловили І.Шумпетер і Г.Менш.
Інновації впливають на динаміку економічного росту з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого боку – унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямках. Інновації руйнують економічну рівновагу, вносять збурювання і невизначеність в економічну динаміку. Згідно І.Шумпетера, інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, обумовлюючи її перехід з одного стану рівноваги в інший.
До об’єктів інновації відносять:
продукція;
матеріали;
засоби виробництва;
технологічні процеси;
людський фактор;
соціальна сфера;
розвиток організації.
Інноваційними є будь-які технічні, організаційні, економічні й управлінські зміни, відмінні від існуючої практики в даній організації. Вони можуть бути відомі і використовуватися в інших організаціях, але для тих організацій, у яких вони ще не основні, їхнє впровадження є новою справою і може привести до чималих труднощів. Організації мають різну сприятливість до інновацій. Їхній інноваційний потенціал залежить від параметрів організаційних структур менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу, промислово-виробничого персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності й інших факторів.
2. Економіко-організаційна характеристика діяльності ВАТ Агрофірми „Прут”
Агрофірма „Прут” – це добровільне об’єднання громадян, які об’єдналися у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Агрофірма є юридичною особою, має відособлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банку, круглу печатку зі своєю назвою, штамп, бланки, товарний знак, фірмову емблему, інші реквізити та атрибутику. Сама діяльність Агрофірми регулюється Законами України „Про колективне сільськогосподарське підриємство”, „Про власність”, „Про підприємства в Україні”, „Про підприємництво”, Земельним кодексом України, Статутом, Установчим, рішенням зборів Засновників та іншими нормативними та законодавчими актами України. А також фірма самостійно володіє, користується і розпоряджається належним їй майном (сировиною, матеріалами) та об’єктами власності. Трудова діяльність здійснюється на підставі укладених трудових договорів, контрактів і угод відповідно до вимог цивільно-правового характеру. Агрофірма може створювати дочірні підприємства, філії і представництва. Філії і представництва діють від її імені на підставі Положення про них, а дочірні підприємства – на підставі статутів, затверджених власником. Фірма несе відповідальність перед державою та кредиторами усім своїм майном та коштами в порядку, передбаченим чинним законодавством України.
Місцеперебування агрофірми «Прут»: Україна, с.Підгайчики Коломийського району, Івано-Франківської області.
Агрофірма створювалася з метою об’єднання майна Засновників для вирощування с/г культур, виробництва с/г продукції, безпосереднього виконання рішень (доручень) Міністерства сільського господарства та продовольства України, виконання замовлень для фізичних та юридичних осіб, одержання прибутку, збільшення робочих місць в галузі зайнятості населення.
Предметом діяльності Агрофірми є:
виробництво, організація заготівлі, зберігання, реалізація та переробка сільськогосподаської продукції, товарів народного вжитку;
здійснення програм по селекції насінництва та племінній справі;
виробництво залізобетонних виробів та металоконструкцій;
ковальське виробництво;
спонсорська діяльність;
здійснення благодійної діяльності;
постачання населення товарами народного вжитку власного виробництва, а також інших товаровиробників;
організація та участь у торгах, ярмарках, виставках, культурних та спортивних заходах;
організація, участь, сприяння в міжнародному туризмі;
виконання будівельних, монтажних і ремонтних робіт, будівництво жилих і нежилих приміщень, об’єктів соціально-побутового призначення та інфраструктури;
виробництво та реалізація будівельних матеріалів, а також виробів на них;
виробництво безалкогольних напитків (мінеральної води, соків) та пива;
виробництво та реалізація алкогольних напоїв, шампанських вин, лікерів, вин, коньяків, віскі, джину, рому при наявності ліцензії (дозволу) державних органів влади;
будівництво та експлуатація автозаправочних станцій, обслуговування та ремонт