Розрізняють критичний ризик першого ступеня, який пов'язаний із загрозою отримання нульовою доходу, але при заміщенні матеріальних затрат підприємцю. Критичний ризик другого ступеня, пов'язаний із можливістю втрат в розмірі повних витрат у результаті здійснення підприємницької діяльності.

Під катастрофічним розуміють ризик, який характеризується небезпекою, загрозою втрат у розмірі, який дорівнює або перевищує вартість майна підприємця.

Катастрофічний ризик зумовлює банкрутство підприємства, бо в даному випадку можлива втрата не лише вкладених коштів підприємцем у визначений вид діяльності або в конкретну угоду, але і його майна. Це має місце у ситуації, коли підприємство отримувало зовнішні позики під очікуваний прибуток; при виникненні катастрофічного ризику під-приємець повертає кредит із власних коштів.

За ступенем правомірності комерційні ризики поділяють на виправдані і невиправдані ризики. Для розмежування виправданого і невиправданого ризику необхідно врахувати, в першу чергу, ту обставину, що межа між ними в різних секторах малої економіки різна. Розрізняють також дві групи ризику: динамічний і статичний.

Динамічний - ризик непередбачених змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень або непередбачених змін ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть зумовити як втра-ти, так і додаткові доходи.

Статичний - ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення шкоди власності, а також втрат доходу через недієздатність організації, цей ризик зумовлює лише втрати. Отже, наведена класифікація ризиків дозволяє правильно ідентифікувати конкретний ризик, а значить, і управляти ним.

4. Вимірювання ризику та управління ним

Для того щоб оцінити рівень ризику, його необхідно ви-міряти. Аби кількісно визначити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки від проведення окремих дій і дати їм кіль-кісну чи порівняльну інтерпретацію. Для кількісного оціню-вання рівня ризику використовують ряд показників, таких як можливий результат, очікуване значення рівня ризику і відхилення від очікуваного значення. Вірогідність ризику (Р) є важкою для кількісного оцінювання величиною. Об'єк-тивний метод визначення можливості ризику заснований на розрахунку частоти настання події.

Наприклад, за зміну в середньому кожний працівник робить 10 бракованих виробів із 580 штук. Тобто можливість браку становить 1/58. Такий розрахунок можливості браку вважається об'єктивним, оскільки він грунтується на фактичних (об'єктивних) даних. У випадках, коли неможливо визначити рівень ризику на основі об'єктивних даних, найчастіше вдаються до суб'єктивних оцінок. Суб'єктивна можливість є прогнозом результату події і може грунтуватися на аналізі частоти її настання.

До найвідоміших суб'єктивних методів оцінки ризику слід віднести експертні атрибутивні оцінки (інтуїтивне визначення допустимості ризику виходячи із накопиченого досвіду і підсвідомого аналізу небезпек), експертні оцінки чинників і критеріїв ризику, моделювань можливостей ризиків.

Як об'єктивна, так і суб'єктивна оцінки можливості ри-зику використовуються для визначення двох важливих кри-теріїв рівня ризику: середнього значення його рівня і мінли-вості ризику. Рівень ризику може постійно змінюватися у процесі динамічного розвитку ринку (зміни кон'юнктури), тому абсолютне значення можливості часто замінюється його очікуваним значенням. Очікуване значення, пов'язане з не-визначеною ситуацією, є середньозваженим усіх можливих наслідків події, де можливість кожного результату викорис-товується як частота або вага відповідного значення.

Загальна оцінка ризику розрахо-вується за формулою:

R=?B W

де R — рівень ризику;

В — ранг і-го чинника, і = 1, ..., п , п < 10;

W — нормована вага і-го чинника у загальній оцінці.

? W=1

Кожний ризик описується визначеним числом чинників (не більше десятьох). Значення кожного з них рангується за рівнем ризику (в міру наростання ризику), потім нормуєть-ся. При цьому кожному чиннику на основі експертних ви-сновків присвоюється своя вага, що відбиває частку його впли-ву на загальний розмір рівня ризику. Чим ближчий рівень ризику до 1, тим ризик менший, чим ближчий він до п (для 10 чинників п = 10), тим він вищий.

До оцінюваних чинників ризику кон'юнктурного харак-теру, як показує практика, відносяться:—

стійкість і коливання ринку;—

динаміка і напрямок розвитку ринку;—

конкурентність ринку (тип ринку, його місткість, чис-ло і потужність конкуруючих фірм, структура ринку за част-ками виробництва або споживання тощо);—

виробничі або споживчі чинники (залежно від типу ризику);—

організаційні чинники підприємництва (досконалість господарського права, стабільність політичної та економіч-ної ситуації тощо);—

інші випадкові і невраховані чинники.

Об'єктивні критерії ризику мають стійкий характер і не залежать від дій суб'єктів господарювання, їх варто врахо-вувати як необхідні витрати ризику, причому в ряді випадків варто адаптуватися до деяких умов непевності. Проте у пев-них випадках деякі чинники ризику підпадають (у відомих межах) під маркетинговий вплив. До них варто віднести такі:—

ситуація у зайнятій ніші ринку;—

стан портфеля замовлень;—

зайнята частка ринку;—

збалансованість виробництва і продажів;—

виробничі, фінансові, збутові та інші господарські чин-ники;—

конкурентоздатність фірми тощо.

Поряд із визначенням рівня ризику важливо встановити зони (області) ризику. Зона ризику — це межі, у яких ризик не перевищує визначених величин, що характеризують рівень ризику, але який не перевищує неприпустимий його рівень. За десятибальною шкалою можна виділити такі зони ризику (табл.).

Таблиця. Зони ризику за десятибальною шкалою:

Межа зон ризику (К) |

0 |

О,1 — 2,.5 |

2,6—5,0 |

5,1 — 7,5 |

7,6—10

Характе-ристика зон ризику |

Ризик відсутній |

Незнач-ний |

Підви-щений |

Критич-ний |

Неприпус-тимий

На основі експертних висновків здійснено оцінювання чинників ризику підготовки до випуску нового товару (електронного телефонного апарата) і його реалізації на ринку.

Під стратегією управління ризиком у фінансовому менеджменті прийнято розуміти цілеспрямовану та керовану діяльність щодо оптимі-зації співвідношення між прибутковістю та ризиком для максимізації прибутку та вартості підприємства як у теперішній час, так і на перс-пективу.

Управління ризиком має бути орієнтоване не тільки на сьогоден-ня, на розв'язання оперативних та тактичих завдань, а й створювати належну базу для ефективної діяльності підприємства у майбутньому.

Суб'єктом управлінських дій щодо розробки та