Методи менеджменту

Управління - складний і динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої мети. Після того, як встановлені цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи їх досягнення. Іншими словами, якщо при визначенні цілей потрібно відповісти на запитання "чого потрібно досягти?" то слідом за цим вимагається відповісти на запитання: "як найбільш раціонально досягти мети?" Таким чином, виникає необхідність застосування арсеналу засобів, тобто методів управління (менеджменту), які забезпечують досягнення цілей управління.

Методом називається захід або сукупність заходів у якій-небудь сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення якого-небудь завдання.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його, членів називають методами менеджменту.

Методи являють собою важливий елемент процесу менеджменту. Наявність прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності менеджменту і господарських процесів.

Методи менеджменту покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного працівника, забезпечити своєчасну і дійову ліквідацію відхилень від накресленої програми. Цим вони відрізняються від усіх інших технічних чи технологічних методів, які використовуються у ході вирішення комплексних виробничо-господарських завдань.

Особлива роль методів менеджменту полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці та виробництва, забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття "методи менеджменту" витікає із суті і змісту управління і відноситься до числа основних категорій менеджменту.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їх окремих членів безпосередньо пов'язане з мотивацією, тобто використанням факторів, які визначають

поведінку людини в колективі у процесі виробництва. Звідси витікає дуже важлива вимога до методів управління: методи менеджменту повинні мати свою мотиваційну характеристику, яка визначає напрям їх дії. Ця характеристика показує мотиви, які визначають поведінку людей і на які зорієнтована відповідна група методів.

Відповідно до мотиваційної характеристики розрізняють три групи методів менеджменту: економічні, організаційно-розпорядчі, соціальні.

1 Економічні методи

Група економічних методів орієнтована на економічні інтереси людей, як індивідуальні, так і колективні. Ці методи реалізуються шляхом створення системи прямого та побічного стимулювання окремих працівників, виробничих та управлінських груп і трудового колективу в цілому залежно від результатів господарської діяльності.

Економічні методи в менеджменті посідають центральне місце серед системи наукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на підставі їх встановлюється цільова програма господарського розвитку окремих підприємств і організацій та визначається такий режим роботи і такі стимули, які об'єктивно спонукають та зацікавлюють колективи і окремих працівників в ефективній праці.

Таким чином, шляхом впливу на безпосередні інтереси об'єкту управління створюється механізм його орієнтації на найбільш оптимальний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху.

До складу економічних методів менеджменту належать організаційно-виробниче планування, метод цільових комплексних програм, комерційний розрахунок, система економічних регуляторів господарської діяльності.

Під плануванням розуміється продумана підготовка майбутньої діяльності, систематично орієнтована на цілі організації чи підприємства. Економічне планування полягає в розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними, ключовими показниками господарської діяльності. Ці показники охоплюють всі сфери діяльності організації: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів та товарів, фінанси, запаси товарів і матеріалів, робочу силу та ін.

Планування як метод управління характеризується рядом специфічних ознак:

1) цільовою визначеністю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, які результати діяльності бажано досягти;

2) конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване певному виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3) часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).

Система планування господарської діяльності, яка існувала в колишньому СРСР, мала позитивні і негативні сторони. До позитивних сторін планування слід віднести внесення за допомогою плану елементу свідомого програмування комплексу дій по досягненню поставлених цілей, розробка методології планування на різних щаблях і в ланках управління, уніфікація системи показників планів та деякі інші.

Разом з тим, для соціалістичного планування були характерні і значні недоліки, які багато в чому зводили ефект планування до нуля. Це дефективність планових завдань і відсутність гнучкості планів, волюнтаристський підхід до визначення показників плану, надмірна деталізація планів і регламентація діяльності підприємств та організацій, недостатня розробка методології планування господарської діяльності на рівні підприємств та інші. В результаті не були виконані планові завдання жодної п'ятирічки в масштабах всього СРСР, а підприємства і організації із-за бажання досягти запланованих показників нерідко підривали свої економічні можливості для подальшої діяльності чи виробляли продукцію, яка в умовах справжнього ринку ніколи б не одержала суспільного визнання.

Після розпаду СРСР разом з відмовою від централізованого планового керівництва економікою, на жаль, були відкинуті і раціональні елементи планування, напрацьовані за минулі десятиліття. На сьогодні фактично не існує сучасної методології планування господарської діяльності на рівні підприємств і організацій, яка відповідала б умовам їх функціонування в передринковий період, і тим більше при наявності розвинутого ринку.

Отже, суттєвою проблемою для науковців і практиків-менеджерів є створення сучасної методології внутрішньо-виробничого планування господарської діяльності. Така методологія повинна базуватися на наступних принципах:

- орієнтація на досягнення кінцевих результатів, на постійне підвищення ефективності господарських процесів і виробництва;

- досягнення цілей виробництва на основі поєднання індивідуальних та групових інтересів учасників виробництва;

- безперервність планування, яка повинна проявлятися у наступності перспективних і поточних, річних і оперативно-календарних планів;

- наукова обгрунтованість