- висока конкурентоздатність продукції та послуг, її відповідність потребам внутрішнього і зовнішнього ринків;

застосування в процесі планування економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки, які передбачали б багатоваріантну розробку плану і його послідовну оптимізацію.

Планування як метод управління, охоплює всю багатогранність господарської діяльності організації чи підприємства. Однак існують проблеми, які потребують розробки спеціальних планових програм їх розв'язку, концентрації засобів та зусиль і навіть створення спеціального апарату, який керує ходом виконання даних програм. У цих випадках застосовується метод цільових комплексних програм (ЦКП) або метод програмно-цільового управління.

Програмно-цільове управління за останні роки одержало інтенсивний розвиток у зв'язку з необхідністю вирішення найбільш складних завдань управління технологічними, організаційними та соціально-економічними системами. Специфіка даних завдань полягає у тому, що в подібних системах виникають нові цілі, для яких не має в наявності механізмів досягнення.

При використанні методу ЦКП система цілей стає відправним пунктом планування, а кожній значимій проблемі відповідає планова програма її розв'язку.

ЦКП являє собою певну цілісність, властиву тільки їй одній і може розглядатиси у двох аспектах: як інструмент управлінння і як новий вид систем. Як інструмент управління, ЦКП є плановим директивним документом,

який діє до моменту досягнення поставленої у ньому мети. Заходи програми повинні бути узгоджені з завданнями інших розділів плану господарсько-фінансової діяльності підприємства чи групи підприємств, які входять в певне об'єднання (систему).

Отже, цільова комплексна програма - це намічений для планомірного здійснення, об'єднаний єдиною метою та прив'язаний до певних термінів комплекс взаєпов'язаних завдань та адресних заходів соціального, економічного, наукового, технічного та організаційного характеру.

Ядром програми є ціль, або група цілей, які конкретизуються у ряді завдань, їх вирішення здійснюється за допомогою системи заходів, що реалізуються конкретними виконавцями, яким виділяються для цього необхідні ресурси. Для програми характерна цілеспрямованість використання ресурсів і реалізація програмних заходів незалежно від інтересів структурних підрозділів загальної системи управління.

Розрізняють три групи програм, які використовуються в управлінні.

Перша група - програми народногосподарського рівня (соціально-економічні програми, програми розвитку зовнішньо-економічних зв'язків і т.п.).

Друга група - це програми галузевого та регіонального рівня, а також міжгалузеві програми по окремих об'єктах. До них відносяться науково-технічні програми, програми виконання великих дослідно-конструкторських робіт, будівництва та вводу в експлуатацію важливих підприємств та споруд і т.д.

До третьої групи відносяться програми розвитку підприємств, а також програми, які координують розробку та впровадження окремих видів машин, технологій, устаткування, приладів і т.д.

Структура ЦКП повинна відповідати їх призначенню, ролі, яку вони виконують у забезпеченні загальної ефективності господарської діяльності.

У кожній програмі повинні бути відображені:

- стан проблеми, основні передумови її програмного вирішення;

- головна мета програми, її місце в загальній системі цілей галузі чи підприємства;

- система цілей та основних завдань програми;

- цільові показники, які розкривають кінцеві результати реалізації програми;

- шляхи досягнення цілей програми, система програмних заходів;

- організаційно-виконавча структура програми;'

- дані про ресурси, необхідні для виконання програми, та терміни її здійснення;

- оцінка ефективності (наслідків) реалізації програми. Ефективність реалізації плану чи ЦКП залежить від

механізму регулювання системи економічних взаємовідносин на рівні окремих підприємств, організацій і галузей. Таким механізмом в умовах ринкової економіки є комерційний розрахунок

Комерційний розрахунок базується на загальних принципах ринкової економіки: максимальній розкріпаченості економічних суб'єктів; повній їх відповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмові держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів; соціальній захищеності громадян. Іншими словами, необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму регулювання економіки є наявність незалежних, самостійних, володіючих свободою господарської ініціативи і підприємництва суб'єктів ринкових відносин.

В національній економіці України застосовуються дві форми комерційного розрахунку: повний і внутрішній.

На повному комерційному розрахунку знаходяться підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, бухгалтерську і статистичну звітність, створюють і витрачають фонди стимулювання працівників, відкривають рахунки у банках, володіють правами незалежної господарської діяльності, тобто укладання угод, договорів з будь-якою юридичною чи фізичною особою як суб'єктом ринкового господарювання.

Повний комерційний розрахунок як метод управління застосовується на підприємствах, організаціях і в установах усіх форм власності: державної, колективної (кооперативної), приватної, змішаної.

На засадах внутрішнього комерційного розрахунку працюють відносно самостійні у вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні та дрібні виробничо-господарські одиниці підприємств і організацій. Вони ведуть облік своїх витрат та результатів, складають бухгалтерський баланс (або спрощені розрахунки, подібні до бухгалтерського балансу) та створюють фонди матеріального стимулювання. Взаємовідносини з підприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, грунтуються на системі договорів, що містять взаємні зобов'язання організації чи підприємства і їх складової частини щодо ведення господарської діяльності. Правом самостійної економічної діяльності за межами підприємства чи організації, часткою яких вони є, такі структурні одиниці не володіють.

Система економічних регуляторів. Комерційний розрахунок повністю не виключає регулюючого впливу на господарську діяльність суб'єктів господарювання з боку держави або вищих щодо них керуючих систем. Таке регулювання здійснюється не волюнтаристським впливом на господарські процеси, а застосуванням системи економічних регуляторів господарської діяльності.

Ці економічні регулятори поділяються на загальнодержавні, місцеві і внутрішньосистемні.

До загальнодержавних регуляторів господарської діяльності відносяться податки, умови кредитування, економічні пільги та санкції, регульовані ціни, рентні платежі.

Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуваних державою, основне місце посідають податки. Державні податки поділяються на прямі і непрямі. До прямих державних податків відносяться податок з прибутку організацій та підприємств, податок на добавлену вартість та інші. Непрямі податки - це акциз, державне мито, зовнішньоторговельне мито. За допомогою податків