В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю по здійсненню тих чи інших дій, передбачених відповідним документом. Резолюція накладається керівником в лівому верхньому куті документа під кутом до його тексту.

Таким чином, розпорядчий вплив реалізується в різноманітних формах. Різноманітність цих форм дозволяє успішно підтримувати стійкість системи управління відповідно до характеру проблем, що виникають, і усувати відхилення від загальної програми в уже існуючій організаційній системі підприємств та організацій.

Одним з найважливіших питань управління є ефективність використання розпорядчих методів управління. Визначити її можна, співставляючи те, що було передбачено наказами, постановами, розпорядженнями та іншими формами розпорядчого впливу, з тим, що було фактично досягнуте при їх реалізації. Ефективність письмових розпоряджень (наказів) обумовлюється їх кількістю, ступенем обгрунтованості, рівнем виконавчої дисципліни, ступенем прояву творчості та ініціативи з боку виконавців.

Практикою управління соціально-економічними системами виявлена така залежність: чим вищий рівень (якість) організації праці, виробництва та управління, тим менше видається письмових розпоряджень. Велика кількість розпоряджень послаблює їх впливову силу, перетворюючи у формальні акти, збільшує об'єм роботи управлінського апарату.

Потрібно підкреслити ще одну обставину: чим більше письмових вказівок видається, тим більша вірогідність появи взаємовиключних пунктів, неузгоджених заходів, термінів, порушень принципу матеріальної та часової забезпеченості розпоряджень.

Обгрунтованість розпоряджень та вказівок потрібно, перш за все, розглядати з юридичного боку, тобто під кутом зору відповідності їх змісту правовим нормам. Разом з правовою обгрунтованістю вказівок розрізняють їх ресурсну обгрунтованість, тобто наявність чи виділення матеріальних, трудових, фінансових та часових ресурсів для виконання цих вказівок і розпоряджень.

Використовуючи розпорядчі методи управління, сучасний менеджер повинен чітко і грамотно ставити завдання, компетентно аналізувати та ефективно контролювати хід їх реалізації, проводити необхідну інструктивно-роз'яснювальну роботу, налагоджувати та підтримувати виконавчу дисципліну.

Під виконавчою дисципліною розуміється вміле виконання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців. Для налагодження високої виконавчої дисципліни потрібні наступні умови:

- чітко встановлені ерміни виконання завдань та заходів, що містяться в постановах, розпорядженнях, наказах і сувора перевірка їх дотримання;

- персональна відповідальність виконавців за виконання завдань та заходів;

- встановлення заохочень виконавцям за своєчасне та дострокове виконання завдань та проведення заходів.

Спеціалісти вважають, що при недотриманні перерахованих вище умов, відсутності дієвого контролю за виконанням розпоряджень, своєчасно виконується лише 50-65% загальної їх кількості.

В розпорядчій діяльності керівника проявляється його мистецтво управління. Вміле використання різних розпорядчих методів, поєднання їх з організаційно-стабілізуючими, упорядковує управлінський вплив на об'єкт управління, підвищує ефективність управлінської діяльності, забезпечує ритмічну роботу всієї соціально-економічної системи.

Розглянуті економічні та організаційно-розпорядчі методи управління спрямовані, в основному, на виробничо-господарську діяльність організацій і підприємств. Однак, як уже підкреслювалося, організація чи підприємство постає в суспільстві не тільки як виробничо-економічна ланка, але і як соціальний фактор. У зв'язку з цим менеджер повинен володіти соціальними методами управління.

3. Соціальні методи

Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову та соціальну активність колективу та його окремих працівників. Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників - розвитку особистості, соціального захисту і т.п.

До складу методів соціального управління належать соціальне прогнозування, соціальне нормування, соціальне регулювання та соціальне планування.

Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у

конкретному колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі показники: вікові і статеві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників; динаміка співвідношення фізичної і розумової праці та ін.

Соціальне нормування проявляється у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їх груп у колективі. Норму звичайно розуміють як певний визнаний обов'язковим порядок, правило. Відповідно до такого розуміння соціальні норми регулюють різні сторони господарського і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям і завданням, які визначені характером виробничих відносин та призначенням системи.

Соціальне управління базується на використанні великої різноманітності соціальних норм, оскільки різноманітні регульовані ними відносини людей і соціальних систем. За ознакою формування та реалізації управлінські відносини регулюються трьома видами соціальних норм: 1) юридичними (правовими) нормами, які встановлюються або санкціонуються державою; 2) суспільними (неюридичними) нормами, які встановлюються громадськими організаціями та спільностями; 3) нормами моралі, які формуються у свідомості людей в процесі їх виховання і життєдіяльності. -

Правові норми встановлюються державою і їх дотримання забезпечується як переконанням, так при необхідності і засобами примусу. Порівняно з іншими видами соціальних норм правові норми відрізняються більшим ступенем розробленості та формалізації і регулюють найбільш суттєві відносини. Як правило, дія правових норм поширюється на державні, а у більшості випадків, і на громадські системи.

Норми які приймаються громадськими організаціями, діють у межах відповідних організацій. Однак можливе і виключення з цього правила, коли нормативні акти готуються і видаються спільно державним і громадським органом і тим самим набувають одночасно як правового, так і громадського характеру.

Такими є, наприклад, норми права, що регулюють оплату і охорону праці, пенсійне забезпечення та ін. Діяльність громадських організацій також регулюється

нормативними актами різного походження. Мова в першу чергу йде про акти, які визначають статус тих чи інших громадських організацій (наприклад, Закон України "Про споживчу кооперацію").

Однак більшість актів, що регулюють управлінські відносини в громадських організаціях, розробляються ними самими. Такі