часу, то вважається, що стан операції на цьому інтервалі часу повністю визначено. Як правило, фазові змінні являються кількома функціями і повинні визначатися з самої моделі операції.
До другої групи відносяться екзогенні змінні (чи просто «па-раметри»). Ці змінні в певному значенні являються зовнішніми по відношенню до моделі, тобто не визначаються з моделі, а по-винні тим чи іншим способом бути задані ззовні.
До третьої групи відносяться змінні, значення яких може формувати оперуюча сторона. Ці змінні зазвичай називають ке-рованими. Відмінність керованих від екзогенних змінних вели-чин полягає в тому, що значення останніх не залежить від волі оперуючої сторони.
Традиційною вимогою, яку ставлять до операційних моде-лей тих чи інших процесів (явищ), являється вимога замкнутості. Замкнутість моделі процесу проходження операції означає, що як тільки відомий початковий стан операції й відомі на деякому інтервалі часу параметри моделі й управління, то сукупність зв'язків між всіма вищепєреліченими величинами (тобто модель процесу) дозволяє визначити на данному інтервалі часу всі фа-зові (єндогеш-іі) змінні і тим самим мати повне (в рамках даної моделі) уявлення про стан операції на цьому відрізку часу.
Методи розробки математичних моделей, їх перевірка і розв'язання досить повно висвітлені в літературі. Проте для їх використання й розв'язання потрібна серйозна математична підготовка, якою повинні володіти системні аналітики.
ІСО знаходять широке використання:
при виборі ефективних варіантів використання трудових ресурсів, обладнання, матеріалів і грошей;
при розподілі ресурсів, при якому досягається максималь-на ефективність виробництва; оптимізації обслуговуван-ня виробництва (мінімізація втрат);
при раціональній організації доставки на підприємство матеріалів і напівфабрикатів;
при виборі оптимального маршруту внутрізаводського транспорту;
при маршрутизації кільцевої системи перевезення ван-тажів та інші завдання, які розв'язуються з допомогою за-стосування прийомів лінійного програмування.
Лінійне програмування являється методом визначення опти-мального поєднання обмежених ресурсів для досягнення бажаної мети і вважається одним із вдалих застосувань ІСО [8]. Воно об-грунтоване на пропозиції, що між змінними х,і у, існує лінійна за-лежність і можна визначити обмежену кількість варіантів шляхом розв'язання лінійних рівнянь, завдяки чому можна знайти опти-мум по відношенню до витрат, терміну погрузки обладнання і т.п.
Найбільшого використання метод лінійного програмуван-ня одержав при розв'язанні комплексних проблем, таких, як ви-робниче планування (завдання Л. В. Канторовича — радянсько-го вченого, одного з небагатьох лауреатів Нобелівської премії в галузі управління). Цей метод знайшов широке використання при встановленні фрахтових ставок і маршрутів суден, інших транспортних засобів (транспортне завдання), погрузці виробни-чих і складських приміщень при найменших витратах і т.д. Вико-ристовуються також методи, динамічного, параметричного, блочного і випуклого програмування, з деякими з яких читач по-знайомиться дещо пізніше.
Необхідно також відзначити, що деякі методи дослідження операцій і системного аналізу знайшли застосування при викори-станні теорії масового обслуговування.
3. Методологічні основи оцінки ефективності рішень
3.1. Мета і завдання оцінки рішень
Керівник як особа, що приймає рішення, несе повну відпо-відальність за якість прийнятих рішень перед організацією і сус-пільством.
Суб'єктивізм цілей і обираних альтернатив, з одного боку, і відсутність регламентуючих норм і методик, що визначають зміст і порядок дій ЛПР при розробці управлінських рішень — з іншої, приводить далеко не завжди до найкращих результатів. А якщо ще і врахувати той факт, що жодна мета так ніколи і не до-сягається, того що заплановано, то питання оцінки розроблювальних рішень стає надзвичайно актуальним.
Управлінське рішення буде ефективним, якщо воно ре-алізовано відповідно до пропонованих до нього вимог, що вихо-дять із законів керування. Однак в дійсності, і особливо при ре-алізації довгострокових цілей, важко оцінити ступінь ефектив-ності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів, функціонування ЛПР, апарата керування. Мабуть, саме до таких процедур буде справедливим навести відоме висловлення А. Маккензи: «Немає нічого більш легкого, ніж бути зайнятим, і немає нічого біліли важкого, ніж бути результативним» [21]. Тут і далі в даному параграфі (6.1) узяті за основу і наведені ті мірку-вання дослідника Колпакова В.М. [21], з якими згоден автор.
В основу оцінки ефективності прийнятих рішень покладе-ний системний підхід як найбільш розроблений і апробований на практиці: Виходячи з такого підходу, виділяють наступні основні принципи оцінки ефективності системи управлінських рішень:
пріоритету загальної кінцевої мети підприємства на даний період (всі інші цілі і завдання, у тому числі специфічні і функціональні, носять підтримуючий характер);
ієрархія (всі елементи системи розробки, прийняття і ре-алізації прийнятих рішень знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку підпорядкування і відповідальності);
єдності і зв'язаності (всі елементи системи керування, розроб-ки і реалізації рішень знаходяться в єдиному зв'язку не тільки між собою, але й у взаємозв'язку із зовнішнім середовищем);
функціональності і розвитку (спільний розгляд структури керування реалізації рішень і функцій структурних підрозділів з їхнім пріоритетом над структурою фірми з урахуванням її розвитку);
невизначеності і надійності (облік у прийнято і реалізації рішень факторів невизначеності і випадковості; прийняті рішення повинні носити випереджаючий характер, стосовно можливих спадів і криз);
прогнозованості (прийняті рішення повинні носити прогнозний характер можливих наслідків реалізації рішень економічних, соціальних, екологічних і т.п.).
Результат, що оцінює роботу системи управлінських рішень, (СУР) кількісно одержати важко, тому що вона не робить продукції і не робить послуг. Отже, виникає необхідність оцінювати цей результат за допомогою відносної ефективності СУР можна оцінювати такими показниками:
трудозатратами ЛПР і персоналу керування на розробку, прийняття і реалізацію рішень;
витратами часу на цикл реалізації управлінського рішення;
організованістю функціонування (наявністю збоїв і неузгоджених дій між розроблювачами);
співвідношенням ЛПР і персоналу, що входить в апарат керування;
установленням залежності прийнятих рішень від прогнозо-ваних економічних, екологічних, соціально-політичних й інших наслідків.
Оцінка ефективності СУР передбачає аналіз і розрахунок її внутрішньої і зовнішньої ефективності.
Показники