У процесі аналізу соціально-культурного елементу вивча-ють рівень, до якого індивіди в суспільстві сприймають різницю у використанні сили як нормальну, рівень, до якого працівники відчувають себе комфортно або намагаються запобігти ситуації, коли вони відчувають невпевненість, нело-гічність, неясність, непередбачуваність.

Предметом аналізу є індивідуалізм — колективізм і рівень до якого суспільство поважає традиційні якості, такі як мужність, здатність боротися та матеріальний успіх більше, ніж традиційні жіночі якості, такі як спокійність, розуміння, почуття.

Технологічний елемент (англ. The Technologic element) - технологічне середовище є також дуже важливим елементом (аспектом), тому що рівень технології в різних країнах впливає на природу ринків та здатність компаній проводити діяльність. Технологічний перехід — це переміщення техно-логії від того, хто володіє, до того, хто не володіє нею. Технологія може бути у вигляді фізичних товарів або процесів, комплектуючих частин для техніки та ін. Технологічний перехід відбувається через канали, такі як спільні під-приємства, ліцензійні контракти і т. п. Технологічні елементи дуже важливі як для конкуренції на світовому ринку, так і для захисту власного ринку від іноземних конкурентів.

При визначенні впливу зовнішнього середовища на ор-ганізацію слід враховувати конкуруючі переваги держави.

Конкуруюча перевага держав (англ. The competitive superiority of state) — це концепція, яка констатує, що еле-менти навколишнього середовища у самій державі можуть прискорити інновації в одних галузях, оскільки з'являється перспектива для успіху власних компаній, які діють на міжна-родному ринку цих же галузей. Конкуруючий успіх цих ком-паній, без сумніву, має позитивний вплив на розвиток держави.

Компанії отримують конкуруючі переваги завдяки вина-ходам, які можуть викликати радикальні зміни, а також за рахунок малих локальних покращень. Всі компанії намага-ються прикласти всі свої зусилля для розвитку наукових розробок, щоб одержати перемогу в конкуренції.

На розвиток винахідництва впливають:

а) умовні фактори – це компоненти виробництва, такі як компетентність робітників і розвиток інфраструктури;

б) умови попиту — це характеристики власного попиту на товари та послуги окремої галузі. Коли власний попит на продукцію та сервіс може стати менш важливим для орга-нізацій, які діють на міжнародному ринку, власний попит та його умови можуть стати факторами невпевненості в організації конкуруючої вигоди;

в) наявність національного (власного) постачальника та галузей, які ефективно конкурують на міжнародному рівні. Такі галузі можуть допомагати створити вигоди для конкуренції, забезпечивши низьку вартість засобів виробництва та найостанніші розробки для власних компаній;

г) стратегія фірми — це орієнтація на загальність, що скла-дає головну умову її функціонування в державі і впливає на особливості створення управління організацією. Так, в Італії більшість фірм намагаються бути малими або середніми, що до-помагає їм зберегти гнучкість. У Німеччині компанії намагають-ся бути гігантами та мати керівництво з престижною освітою.

Серед найбільш важливих кроків, які компанія повинна зробити,— це пошук покупця, що потребує послуг, робота з найкращими постачальниками, досягнення високого рівня стандартів роботи, залучення найкращих трудових ресурсів. Допоміжними заходами є покращення роботи на внутрішньо-му ринку, тісна робота з власними постачальниками та по-купцями і добрі відносини з конкурентами.

Багато компаній, що беруть участь в міжнародній діяль-ності, розробляють довгострокові плани.

Існує чотири головних метода входу у міжнародний бізнес: експортування, ліцензування, створення спільного вироб-ництва та управління власним філіалом.

Експортування (англ. Exporting) — це процес виробництва продукції у власній державі та відправлення її за кордон з метою виходу на міжнародний ринок. Найбільша вигода цього методу у тому, що він потребує найменшого капіталу, якщо про-дукт не потрібно модифікувати. Витрати тут головним чином пов'язані із транспортуванням та рекламою.

Ліцензування (англ. Licensing) — це угода, за якою одна організація надає обмежені права іншій для використання її активів, таких як склади, техніка, марка фірми, обладнання та ін. Як правило, ліцензування дає змогу використовувати ак-тиви компанії на певній території та на певний проміжок часу. Головна перевага методу в тому, що він не потребує великих витрат, необхідних для ведення бізнесу.

Спільні підприємства (англ. Joint ventures) — це угода, за якою об'єднуються дві або більше організацій по виробництву продукції або послуг. Спільні підприємства надають прямі інвестиції для створення виробничих потужностей в іноземній країні. Як правило, спільне виробництво та прямі інвестиції обмежені до рівня володіння (власності), яку компанія має в справі (приблизно 20% інвестицій).

Одна перевага власних підприємств полягає в тому, що вони можуть отримати допуск до країн, де повна власність заборо-нена. Головний недолік — це можливість отримати збитки або втратити права на власність через правове непорозуміння.

Повне володіння філіалом (англ. Wholly owned subsidiaries) — це діяльність на землі (території) іноземної країни, що належить та контролюється компанією з центром керування в іншій країні. Перевагою повного володіння є те, що головна компанія продає право на управління філіалом з урахуванням існуючих законів іноземної держави, де філіал розташований, і це є важливою передумовою ефективного ведення бізнесу. Головний недолік – це те, що якщо в іноземній країні виникнуть якійсь відчутні негативні політичні зміни, то материнська компанія може втратити філіал з усім майном [8].

Транснаціональні корпорації та малі організації, які ведуть бізнес на міжнародній арені, повинні враховувати два важливих фактори: потреба приймати оптимальні економічні рішення на глобальній основі та бути готовим до значних відмінностей в умовах ведення бізнесу в державі партнера. Відповідно до цього транснаціональні компанії використовують три