Виробничі закордонні філії і дочірні компанії створюються або у виді складальних підприємств, або підприємств із повним виробничим циклом. Складальні підприємства здійснюють зборку машин і устаткування з частин, що поставляються, вузлів і деталей з підприємств основної компанії і продають їх іноземним покупцям часто через місцевих посередників. Складальні підприємства створюються в основному в галузях, що випускають продукцію масового виробництва, головним чином в автомобільній промисловості, виробництві тракторів, мотоциклів, велосипедів, електропобутових приладів, радіоапаратури, сільськогосподарського устаткування. Закордонні складальні підприємства є зручним засобом для організації збутової мережі і технічного обслуговування машин і устаткування в країнах-імпортерах. Використовуючи їх як базу, ТНК одержують можливість не тільки продавати в даній країні машини, що збираються, і устаткування, налагоджувати технічне обслуговування, але і вивчати особливості і потреби місцевих ринків в інших видах машинобудівної продукції, установлювати більш тісні контакти з місцевими урядовими чиновниками, фірмами-імпортерами і т.д. [4].

Великий вплив на розширення практики створення складальних підприємств робить відповідна урядова політика країн-імпортерів. Іноді імпорт окремих видів устаткування в зібраному виді взагалі чи забороняється буває дуже утруднений. У деяких країнах при створенні складальних підприємств надаються різні пільги (наприклад, у Бельгії, Канаді, а також у багатьох країнах, що розвиваються,). Молоді держави, що встали на шлях самостійного економічного розвитку, будучи обмежені у фінансових і інших ресурсах, змушені починати розвиток вітчизняного машинобудування з будівництва складальних підприємств за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Багато хто з таких підприємств чи частково цілком належать іноземному капіталу. Для залучення необхідних капіталів країни, що розвиваються, уводять ряд пільг для фірм, що будують машинобудівні підприємства, зокрема, скасовують чи цілком частково мита і податки на ввіз устаткування і матеріалів для таких підприємств; обмежують імпорт готової продукції, аналогічної тієї, котру будуть випускати створювані підприємства; надають іноземним фірмам права повного чи часткового перекладу прибутків, одержуваних на складальних підприємствах; установлюють податкові пільги на визначений початковий період дії підприємства [6].

Постачання машин і устаткування в розібраному виді на складальні і виробничі дочірні підприємства промислових ТНК здійснюються шляхом прямих контактів між материнською і дочірньою компаніями і відбивається в балансі компанії часто як експорт із країни виробництва. Продаж готових виробів на ринку країни місцезнаходження дочірньої чи компанії на ринках третіх країн уже відноситься до закордонних операцій компанії і виробляється як через свої власні канали збуту, так і через посередників [4].

Розділ 3.

Дослідження рівня інтернаціоналізації фірм.

Глобалізація світової економіки — це найбільш висока, ефективна і перспективна ступінь розвитку інтернаціоналізації господарської діяльності, що сполучить два напрямки:

створення і розвиток транснаціональних корпорацій, діяльність яких дозволяє обійти численні бар'єри (за рахунок здійснення трансферних постачань з використанням внутрішніх цін, сприятливих умов виробництва, кращого обліку ринкової ситуації, оптимального розподілу і використання прибутку і т.д.);

погоджені міждержавні заходи для цілеспрямованого формування єдиного світового ринкового (економічного, правового, інформаційного, психологічного і політичного) простору.

Глобалізація економіки, розширення зовнішньоекономічних зв'язків виявляються насамперед у підвищенні ролі і збільшенні масштабів діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК).

У цілому ТНК — це досить складне явище що постійно розвивається в системі світогсподарських зв'язків, що вимагає пильної уваги, вивчення і міжнародного контролю. Транснаціональні корпорації в усе більшому ступені стають визначальним фактором для рішення долі тієї чи іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконувати функцію міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції.

Розмах діяльності транснаціональних корпорацій характеризується величезними масштабами. Деякі ТНК (наприклад, «General Electric», «ExxonMobil Corporation», «General Motors», «Ford», «Royal Dutch Shell») розпоряджаються засобами, що перевищують розмір національного доходу багатьох суверенних національних держав, а міжнародний характер операцій ставить їхній практично поза контролем будь-яких національних органів влади [3].

Найбільші у світі транснаціональні корпорації усе більше проникають на український ринок. Національний капітал у нашій країні також прагне структуруватись в могутні утворення, у тому числі у фінансово-промислові, адекватні міжнародним аналогам. Тому питання транснаціонализації компаній, критеріїв формування ТНК, їхніх масштабів і ролі є дуже актуальними для українських менеджерів [6].

Відповідно до Доповіді про світові інвестиції (2001 рік), підготовленої Конференцією Організації Об'єднаних Націй по торгівлі і розвитку — ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development, UNCTAD), що традиційно вивчає діяльність ТНК, у світі нараховується 63 тис. транснаціональних корпорацій з 800 тис. закордонних підрозділів. У середині 90-х років функціонувало 40 тис. таких корпорацій. Вони контролювали за межами своїх країн до 250 тис. дочірніх компаній. Кількість ТНК за останні тридцять років збільшилося в 9 разів (у 1970 р. було зареєстровано лише 7 тис. подібних фірм, у 1976 р. їх було 11 тисяч з 86 тис. закордонних філій, а в 1990 р. — 24 тис. ТНК).

На мал. 1 представлена динаміка кількості транснаціональних