Мал.3.1. Динаміка кількості ТНК і їхніх закордонних філій

Аналіз даних, представлених на мал. 3.1., показує, що за останні два-три років спостерігається істотний ріст кількості закордонних філій ТНК у порівнянні зі збільшенням числа материнських компаній. Так, при темпі приросту транснаціональних компаній у 2001 році в порівнянні з даними 1999 року на 5%, кількість дочірніх компаній збільшилася на 60%. Дані, опубліковані по ТНК у 2001 році, збігаються з даними 2000 року, однак, кількість закордонних філій зрослася на 15,9%. Якщо в середині 90-х років у середньому до складу однієї транснаціональної корпорації входило 6 дочірніх компаній, то за даними 2001 року — уже майже 13.

Справедливості заради, слід зазначити, що на об'єктивність даних про кількість транснаціональних компаній впливає, насамперед, фактор, що полягає в тім, які компанії дослідники відносять до ТНК, за допомогою яких критеріїв визначається ступінь транснаціональності корпорації.

Термін «транснаціональна корпорація», «багатонаціональна компанія» (multinational corporation, multinational enterprise, MNC) як загальноприйнятий став застосовуватися тільки з 1960 року [9].

Транснаціональна корпорація — це комплекс, що використовує у своїй діяльності міжнародний підхід і що припускає формування транснаціонального виробничого, торгового і фінансового комплексу з єдиним центром прийняття рішень у країні базування і з філіями в інших країнах.

Характерною рисою ТНК є сполучення централізованого керівництва з визначеним ступенем самостійності вхідних у неї і юридичних осіб, що знаходяться в різних країнах, і структурних підрозділів (філій, представництв).

ТНК використовує комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як усередині країни, так і закордоном. Звичайно компанії такого роду прибігають у своїй господарській діяльності практично до всіх доступних операцій міжнародного бізнесу.

Транснаціональні корпорації — це міжнародні компанії. Вони міжнародні за характером своєї діяльності: вони володіють чи контролюють виробництво продукції (чи послуг) поза межами країни базування, у різних країнах світу, розташовуючи там свої філії, що функціонують відповідно до глобальної стратегії, розроблювальною материнською компанією. Таким чином, «міжнародний підхід» ТНК визначається тією роллю, що займають закордонні операції у всіх аспектах економічного життя цих компаній.

«Багатонаціональність» компанії може виявлятися й у сфері власності. Хоча критерієм цієї «міжнародності», як правило, є не власність на капітал. Крім декількох багатонаціональних по капіталі компаній, у всіх інших ядро власності базується на капіталі однієї, а не різних країн. Так, відповідно до рейтингів, опублікованими в газеті «Financial Times» у 2001 році (Global 500), у число 500 провідних світових компаній увійшло тільки 5 зі змішаним капіталом різних країн. У якості найбільших з них можна назвати англо-голландські компанії «Royal Dutch Shell» і «Unilever». «Багатонаціональність» власності, як правило, виявляється трохи в іншому: оскільки власність компанії уособлюють її акції, то акції транснаціональної корпорації повинні мати ходіння в багатьох країнах. Це означає, що акції материнської і дочірньої фірм повинні бути доступні для придбання у всіх країнах, де діє багатонаціональна компанія.

З приводу визначення поняття «ТНК», критеріїв, що дозволяють відокремити їх від інших фірм, дотепер продовжуються суперечки. Оскільки важко з упевненістю визначити, чи використовує компанія «міжнародний підхід», застосовуються більш вузькі робочі визначення транснаціональних корпорацій.

У різних дослідницьких програмах використовувалися і використовуються різні критерії віднесення корпорацій до транснаціонального:

кількість країн, у яких діє компанія (відповідно до різних підходів мінімум складає від 2 до 6 країн);

визначене мінімальне число країн, у яких розміщені виробничі потужності компанії;

визначений розмір, якого досягла компанія;

мінімум частки іноземних операцій у доходах чи продажах фірми (як правило, 25%);

володіння не менш, ніж 25% «голосуючих» акцій у трьох чи більш країнах — той мінімум пайової участі в закордонному акціонерному капіталі, що забезпечував би фірмі контроль над економічною діяльністю закордонного підприємства і представляв би прямі закордонні інвестиції;

багатонаціональний склад персоналу компаній, склад її вищого керівництва.

Так, відповідно до дослідницької програми Гарвардського університету, у розряд транснаціональних відносилися компанії, що мають більш 6 закордонних дочірніх фірм [3].

Особливий інтерес представляють критерії віднесення компаній до транснаціональних, використовувані Організацією Об'єднаних Націй, і їхня зміна останнім часом. ООН довгий час відносила до міжнародних корпорацій такі фірми, що мали річний оборот, що перевищує 100 млн. доларів, і філії не менш чим у 6-ти країнах. В останні роки було зроблено кілька уточнень: про міжнародний статус фірми тепер свідчить розмір закордонних активів і їхня частка в загальному обсязі активів компанії, частка закордонних продажів у загальному обсязі реалізації продукції і частка закордонного персоналу в загальній чисельності персоналу компанії. ЮНКТАД, досліджуючи діяльність ТНК, ранжирує найбільші транснаціональні корпорації по обсягу закордонних активів і аналізує рівень їх транснаціональності.

З огляду на те, що формулювання поняття «транснаціональна корпорація» торкається інтересів багатьох держав, компромісний варіант визначення поняття «ТНК» в ООН говорить, що ТНК — це компанія:

що включає одиниці в двох чи більш країнах, незалежно від юридичної форми і поля діяльності;

що оперує в рамках системи прийняття рішень, що дозволяє проводити погоджену політику і здійснювати загальну стратегію через один чи більш керівний центр;

у якій окремі одиниці зв'язані за допомогою власності чи яким-небудь іншим образом так, що одна чи більш з них можуть мати значний вплив