Зосередившись на елементах з більшою невизначеністю менеджер (плановик, системний аналітик) може деталізувати ці елементи і переформувати їх для включення в план (програму). Попередня оцінка потім уточнюється. Якщо невизначеність зменшилась, необхідно вести подальшу деталізацію і переформувати елементи, що мають велику невизначеність. Коли чергова оцінка призводить до того, що невизначеність не вдається зменшити, і послідовні уточнення не є значними, слід, зокрема, підрахувати грошові суми для компенсації можливих результатів невизначеності (ризику).

Досить розповсюдженим є метод Монте- Карло, перевагою якого є можливість проведення аналізу і оцінки різних „сценаріїв” реалізації проекту (програми, стратегії) і врахування різних чинників ризику в межах єдиного підходу.

Як приклад можна розглянути одну з таких моделей, що дозволяє аналізувати наслідки накопичення ризикових ситуацій.

У цій моделі ризики поділені на три категорії, що впливають на обсяги робіт, терміни їх виконання. Ці категорії ризиків подані у трьох матрицях (таблицях). Модель дозволяє дослідити та оцінити комбінований (інтегрований) вплив цих ризиків на фінансовий стан учасників проекту у формі затримок щодо одержання доходу, збільшення позик тощо.

Матриця обсягів робіт містить варіантний ряд робіт за проектом, що можуть змінюватися залежно від зміни умов щодо реалізації проекту. Матриця часу на виконання робіт містить варіантний ряд даних щодо необхідного часу на виконання робіт за проектом залежно від зміни умов.

Матриця вартості містить імовірні позови підрядника, котрі можуть виникнути в зв’язку зі зміною обсягів робіт та затримкою їх виконання з урахуванням умов контракту, інфляційних процесів тощо.

Блок розрахунку критичного шляху визначає можливості (імовірні) затримки завершення окремих робіт і проекту в цілому.

Цей метод реалізує лише формалізовану (концептуальну) схему, що дає можливість розкласти (деталізувати) досить складний комплекс ризиків на окремі складові і мати судження щодо ймовірності прояву і обтяжливість (розмір) їх наслідків.

Що стосується конкретного об’єкта (проекту), то наведена схема (модель) вимагає деталізації, що в свою чергу потребує певної компетентності у відповідній сфері діяльності. Різні об’єкти (типи проектів) відрізняються один від одного, власне, різними видами ризиків, якими вони обтяжені. Ці особливості виявляються також завдяки їх формалізації та економіко- математичному моделюванню.

Метод аналогій.

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, наприклад, новий проект, корисними можуть статі дані про наслідки впливу несприятливих чинників ризику подібних за суттю проектів, що виконані раніше. Вцій сфері найбільшу ініціативу виявляють страхові компанії. Так, на Заході вони регулярно публікують коментарі до тенденцій у найважливіших зонах ризику, наприклад, щодо природних збурень (катастроф) і значних збитків. За цими даними можна зробити певні висновки загального характеру.

При використанні аналогів застосовують бази даних та знань стосовно чинників ризику. Ці бази створюються на матеріалах з літературних джерел, пошукових робіт, а також шляхом опитування фахівців (менеджерів проектів) тощо. Отримані дані обробляють, використовуючи відповідний математичний апарат, для вияву залежності, причин з метою врахування потенційного ризику під час реалізації нових проектів.

Слід зазначити, як вважає ряд експертів, що навіть в найпростіших і широковідомих випадках невдалого завершення проектів досить важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати досить вичерпний та реалістичний перелік сценаріїв можливих невдач завершення проектів. Для більшості можливих збитків та зумовленого ними ризику характерні такі особливості:

їх причини з часом нашаровуються одна на одну, має місце тривалий інкубаційний період їх визрівання;

вони якісно відрізняються між собою;

їх ефект проявляється як результат складної суперпозиції ряду непрогнозованих причин.

Експертні методи оцінювання ризиків.

здійснюються, як правило, при відсутності статистичних даних, необхідних для розрахунків відповідних кількісних показників, або ж, зокрема, коли це пов’язано з оцінкою інвестиційного (іноваційного) проекту, що не має аналогів. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих фахівців (інвестиційних, страхових, фінансових менеджерів) і відповідній подальшій математичній обробці результатів цього опитування. Для одержання деталізованих характеристик ризику, зокрема, інвестиційного (іноваційного) проекту, опитування орієнтуються стосовно окремих видів ризиків, характерних для певного (даного) об’єкта ризику.

Результати оцінювання ризиків певного об’єкта дозволяють кількісно оцінити їх рівні (ступені). Для цього використовують такі критерії оцінки: безризикові об’єкти (інвестиції). До таких інвестицій належать, як правило, короткотермінові державні облігації; допустимий ризик; критичний ризик; катастрофічний ризик.

Граничними величинами ймовірності ризику збитків при інвестуванні за оцінками експертів є:

для інвестицій, що обтяжені припустимим ризиком 0,1;

для інвестицій, що обтяжені критичним ризиком 0,01;

для інвестицій, що обтяжені катастрофічним ризиком 0,001.

Це означає, що даний інвестиційний проект слід відхилити, якщо в одному випадку з десяти може бути повністю втрачено прибуток від нього; в одному випадку з ста валовий доход; в одному випадку з тисячі всі активи (і як наслідок банкрутство).

4. Аналіз доречності затрат.

З аналізом ризиків щільно пов’язаний ще один аспект проблем менеджменту, зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в змозі постійно відбирати лише обтяжені незначним ризиком інвестиційні проекти (в нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає питання: як повинен бути компенсований той чи інший рівень (ступінь) ризику? Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої „премії за ризик”, котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне отримати інвестор понад той рівень, котрий можуть принести безризикові інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) повинен зростати пропорційно ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.

Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зростання не загального ступеня ризику за пректом, а лише систематичного (ринкового) ризику, що визначається за допомогою коефіціента бета (b), оскільки несистематичний ризик пов’язаний в основному з впливом суб’єктивних чинників. Основу такої залежності тлумачить так звана „модель надійності ринку”.

Кількісні методи оцінювання ризику та методи його моделювання і оптимізації