КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Основи соціального менеджменту
ЗМІСТ
ВСТУП
1. НАУКОВЦІ ПРО СОЦІАЛЬНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СОЦІАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
2.1. Поняття соціальної роботи та головні функції соціального менеджменту
2.2. Соціальна робота та основні напрямки соціального менеджмент
3. ІНСТРУМЕНТАРІЙ СОЦІАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
3.1. Соціальна діагностика та її методи
3.2. Профілактика в соціальній роботі
3.3. Соціальна адаптація
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Соціальна робота в наш час має важливе значення. Соціальний менеджмент найбільше відповідає вимогам сучасного суспільства, тому вивчення його функцій та технологій є вкрай потрібним і перспективним завданням. Хоча родоначальниками соціальної роботи вважають західні країни, в певній мірі можна говорити і про вплив колишніх країн соціалістичного табору на організацію соціальної політики і соціальної роботи зокрема. Так, ще до появи системи соціальної роботи на Заході, в СРСР вже існувала і достатньо ефективно діяла система соціального забезпечення громадян. Конституція гарантувала право на працю, відпочинок, освіту, пенсійне забезпечення, не існувало безробіття, запрала забезпечувала прожитковий мінімум. Достатньо ефективно працювала система допомоги малозабезпеченим, інвалідам, сім’ям з дітьми. Проте, соціальна сфера перебувала під жорстким ідеологічним контролем, функції соціальної допомоги, соціальної реабілітації, соціальної адаптації виконували працівники державних та ідеологічний структур (соцзабези, відділи в міськвиконкомах, партійних органах). Соціальна робота, як правило, виконувалася професіоналами, проте до неї залучалися і добровольці, які виконували громадські доручення, що були обов’язкові для кожної “радянської людини”.
Галузі в яких проводилася соціальна робота:
народна освіта;
громадські організації (профспілки, Червоний Хрест);
органи культури;
медицина;
органи внутрішніх справ.
Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку української суспільства є переоцінка матеріального чинника, адже. Не зважаючи на важке економічне становище нашого суспільства, все ж сподіватися на вирішення соціальних проблем тільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально.
Крім матеріально-фінансових забезпечень, вимагає індивідуальний підхід до клієнта, а це вимагає відповідної соціально-професійної та психолого-педагогічної підготовки соціального працівника.
Ці функції підготовки соціального працівника взяла на себе соціальна педагогіка.
Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знань широкого кола питань: організація системи соціального забезпечення, відповідного законодавства, конкретних методів, форм і прийомів індивідуальної роботи з людьми.
Сфера діяльності соціального працівника є дуже широкою і не завжди може чітко окреслюватися, тому підготовка майбутніх спеціалістів цієї галузі обов’язкового передбачає, окрім академічного компоненту, - володіння науковими знаннями, - обов’язкову практику під керівництвом досвідченого наставника. Важливе значення надається також формуванню особистих психологічних якостей, рис соціального педагога і працівника, які відповідають вимогам професій, а також вміння контактувати, вести переговори, захищати інтереси клієнтів, співпрацювати з представниками суміжних професій, бути формальним і неформальним лідером тощо.
Сьогодні державну соціальну політику в Україні у різних сферах реалізують відповідні міністерства та відомства. У своїй діяльності вони керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України.
Маючи достатню інформацію про різні міністерства, відомства та установи, які повинні чим можуть допомогти людям, соціальні працівники повинні використати ці ресурси на користь клієнта, а результатом їхніх дій має бути перш за все професійне уміння застосовувати також різні технології, серед яких: соціальна діагностика, профілактик, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза, прогнозування, соціальне посередництво, консультування, соціальне забезпечення, страхування, опіка й опікунство, тощо.
Головним же у цьому має бути, вміння соціального працівника викликати в людині інтерес до повноцінного життя, підтримати в ній власні сили, і бажання творити своє життя самостійно. В цьому і проявляється найвища гуманістична цінність соціально-педагогічної роботи зокрема і соціальної політики в цілому.
1. НАУКОВЦІ ПРО СОЦІАЛЬНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
На протязі 60-80-х рр. у колишньому СРСР соціальний менеджмент, під яким розумілося управління суспільством, займало одне з центральних місць у вузівському гуманітарному утворенні, вважалося одним із ключових напрямків суспільних наук.
На початку 90-х рр. у зв'язку з переглядом ідей про соціальний менеджмент багато ВНЗ в терміновому порядку стали використовувати програми з менеджменту, як запозичення з університетів Заходу.
У 90-і роки в Україні, як і доречі у Росії, спеціальність "Менеджмент" міцно затвердилася у навчальних програмах не тільки гуманітарних, але і багатьох технічних ВНЗ. Більш того, багато науковців і викладачі стали ототожнювати соціальний менеджмент з менеджментом. Однак чи правомірно таке ототожнення? Чи здатний менеджмент замінити соціальний менеджмент?
Щоб відповісти на запитання, необхідно зрозуміти, чим відрізняється соціальний менеджмент від менеджменту. Для цього звернемося спочатку до джерел науки про соціальний менеджмент і менеджмент.
Зачатки науки про соціальний менеджмент виявляються в працях античних філософів (Аристотеля, Демокрита, Лукреция, Кара, Платона, Сократа), а також у працях мислителів Древнього Китаю (Лао-цзи, VI-V вв. до н.е.) - у навчанні про управління державою й Індії (Артхашастра, 3 в. до н.е.) - древньоіндийської "науці політики". Так, давньогрецький філософ Платон (V-IV вв. до н.е.) у "Державі" відзначав, що управління (правління) - це не просте мистецтво, але діяльність, що багато в чому може і повинна бути упорядкована. Він давав ради для управління людськими спільнотами. Слідом за Платоном його учень Аристотель вважав, що за допомогою розумного управління держава може забезпечити соціальний добробут людей. Як основні функції управління він розглядав законодавчу, виконавчу і судову.
Подальший розвиток цих ідей, можна простежити по працях Хоми Аквінського (1225-1274). Нікколо Макіавеллі (1400-1527), Томаса Мору (1478-1535), Томазо Кампанелли (1568-1639), Томаса Гоббса (1588-1679), Джона Локка (1632-1704), Жана Жака Руссо (1712-1778), Еммануіла Канта (1724-1804), Шарль-Луі де Монтеск'є (1689-1755).
Сама ж наука про соціальний менеджмент склалася, очевидно, лише на початку XIX в., коли А. Ампер, що займався класифікацією наук, дав їй назву "кібернетики" (від грецького слова "кібернет", що