залишилися без опіки; сім’ї з низьким рівнем доходів; багатодітні сім’ї; сім’ї неповнолітніх батьків; молоді сім’ї (в т. ч. студентські); матері, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; вагітні жінки; матері з грудними дітьми; самостійно проживаючі випускники будинків-інтернатів (які досягли матеріальної незалежності і соціальної зрілості); сироти або діти без опіки батьків; діти і підлітки без нагляду; діти і підлітки девіантної поведінки; діти, які піддаються насиллю, які опинилися в умовах, що загрожують здоров’ю і розвитку; сім’ї, що розводяться; сім’ї з неблагополучним психологічним мікрокліматом, конфліктними відносинами, неосвічені сім’ї; особи з психічними відхиленнями, що піддаються психологічним стресам, що схильні до суїцидних вчинків.
2.2. Соціальна робота та основні напрямки соціального менеджменту
В залежності від виду соціальної роботи відрізняються і напрямки соціального менеджменту.
Розглянемо деякі з них.
Соціально-медичні послуги населенню.
Основна ціль соціального захисту – збереження здоров’я і життя клієнтів, тому це медична задача. Будь-які послуги соціального захисту так чи інакше захищають здоров’я та життя обездолених осіб,а саме, забезпечення ночівлею безпритульних, запобігання наркоманії, алкоголізму та інших пагубних звичок, доставка дров, ліків, пенсій, проявлення простої участі та інтересу до долі підопічних людей. Це прямо або опосередковано стосується здоров’я та життя людей. Відомо, що спосіб життя (передусім побут, його умови) формують 50% здоров’я людини, а на долю інших факторів, зокрема генетичної спадковості, екології і т. і., припадає лише 5-15%.
Соціально-медична робота являє собою один з важливих напрямків діяльності соціальних закладів і займає важливе місце в практиці охорони здо-ров’я. Соціально-медичний захист потребує багато верст населення, зокрема, одинокі літні люди, що потребують не лише медичної допомоги, а й заходів соціально-медичної реабілітації; сім’ї, що мають інвалідів та важко хворих осіб, а також багатодітні, малозабезпечені та неповні сім’ї. Забезпечення інвалідів медикаментами по пільгових цінах, оформлення документів для обстеження хворого теж входить до обов’язків соціальних працівників. Соціально-медична допомога заключається у вирішенні медичних, соціально-побутових, психоло-гічних, юридичних питань.
Соціальний захист сім’ї.
Визначне значення в забезпеченні життєдіяльності сімей має державна економічна та соціальна політика, від якої залежить зайнятість населення, забезпеченість сім’ї. На теперішній час склалися чотири основні форми держав-ної допомоги сім’ям, що мають дітей, а саме:
а) грошові виплати сім’ї на дітей у зв’язку з народженням, утриманням та вихованням дітей;
б) трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні та інші пільги сім’ям з дітьми;
в) безплатні видачі сім’ям та дітям (дитяче харчування, ліки, одежа та взуття, харчування вагітним жінкам і т. д.);
г) соціальне обслуговування сімей (надання конкретної психологічної, юридич-ної, педагогічної допомоги, консультування, соціальні послуги).
Тяжкими демографічними і соціальними наслідками загрожують збільшення кількості неповних сімей, розширення масштабів злочинності, алкоголізму, наркоманії, проституції. Велике значення в соціальному захисті сім’ї має вдосконалення відповідної нормативно-правової бази та формування соціальних служб сім’ї на місцевому рівні.
Соціальний захист інвалідів.
Соціальні послуги надаються всім громадянам похилого віку та інвалідам незалежно від статті, раси, національності, мови, походження, майнового стану, місця проживання, відношення до релігії, переконань.
Соціальне забезпечення здійснюється згідно рішення органів соціального захисту населення в підвідомчих їм закладах або по договорах, заключених органами соціального захисту із закладами соціального обслуговування інших норм власності.
Соціальні послуги надаються винятково із згоди людей, що їх потребують. Законодавством України передбачаються різні форми соціального обслугову-вання, в тому числі: соціальне обслуговування дома (включаючи соціально-медичне обслуговування); напівстаціонарне або стаціонарне соціальне обслуго-вування в інтернатах, пансіонатах та інших закладах соціального обслугову-вання; нагальне соціальне обслуговування (як правило, в невідкладних ситуаціях, – організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, ночівлею); соціально-консультативна допомога.
Безкоштовно надаються соціальні послуги: одиноким громадянам та інвалідам, що одержують пенсію в розмірі нижче прожиткового мінімуму; громадянам похилого віку, що мають родичів, але одержують пенсію в розмірі нижче прожиткового мінімуму; людям похилого віку та інвалідам, що проживають у сім’ях, середній дохід яких нижче прожиткового мінімуму.
Соціальне обслуговування людей похилого віку.
Система соціального обслуговування в Україні є важливим елементом соціального захисту певних груп населення, передусім самотніх людей похилого віку та інвалідів. У системі соціального обслуговування протягом останнього десятиліття відбулися значні зміни. Опріч традиційних будинків-інтернатів, тобто стаціонарних закладів, почали з’являтися так звані територіальні центри – напівстаціонарні та нестаціонарні заклади. У 1997 р. були затверджені: “Типове положення про територіальний центр з обслугову-вання одиноких непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів” і “Типове положення про відділення соціальної допомоги”. Це дозволило розширити спектр послуг, що надаються самотнім громадянам похилого віку.
Збільшилась і кількість клієнтів соціальних служб. Це пов’язано як з демо-графічними змінами в суспільстві, погіршенням стану здоров’я та фінансового стану літніх людей, так і з переглядом критеріїв надання різних видів допомоги.
Територіальні центри приймають на обслуговування пенсіонерів, інвалідів I та II групи незалежно від віку, самотніх непрацездатних громадян та інших соціально незахищених громадян, які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акту обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа самотніх непрацездатних громадян при цьому зараховують громадян, які не мають родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати. У деяких центрах почали обслуговувати багатодітні сім’ї та дітей інвалідів.
За даними Міністерства праці та соціальної політики, органами соціального захисту виявлено і взято на облік 637 тис. самотніх непрацездатних громадян та інвалідів, які потребують соціальної допомоги, з них 543 тис. осіб за висновками лікарів потребують соціально-побутової допомоги вдома. Для організації обслуговування цих людей у кожному районі і місті створена мережа служб з ж організації соціально-побутового обслуговування. На початок 2000 р. в Україні діяло 530 територіальних центрів