і 890 відділень соціальної допомоги, які обслуговували понад 500 тис. клієнтів.
У державній системі соціального обслуговування працюють майже 37 тис. соціальних працівників, які переважно не мають соціальної освіти, але вже впроваджуються короткотермінові навчальні програми для підвищення кваліфікації цих працівників.
Типовим положенням про територіальний центр передбачено надання майже 40 видів послуг людям похилого віку, у тому числі: придбання продуктів харчування та медикаментів; приготування їжі; виклик лікаря; прання білизни та прибирання житла; сплата комунальних платежів; оформлення документів на отримання субсидій; влаштування до будинку-інтернату, пансіонату і т. д.
У державній системі соціального обслуговування функціонує також 276 будинків-інтернатів на 54,7 тис. місць, з них лише 105 збудовані за типовими проектами, решта – розташовані у пристосованих приміщеннях. Вважається, що громадяни похилого віку утримуються у них на повному державному забезпечені, включаючи цілодобове отримання медичної допомоги. Підопічним виплачується 25% від призначеної їм пенсії. При інтернатах створено 252 навчально-виробничі майстерні з метою сприяння соціальній адаптації підопічних. Із загальної кількості інтернатних закладів 73 (15656 місць) належать до будинків-інтернатів загального типу, 13 (2651 місце) – до пансіонів, 3 (325 місць) – до спеціальних будинків-інтернатів, 145 (29352 місця) – до психологічних інтернатів, 58 (9646 місць) – до дитячих будинків-інтерна-тів. Проте через незадовільне фінансування державою соціальних потреб, більшість цих закладів знаходяться у жалюгідному стані.
Соціальна робота з безпритульними.
Безпритульність – явище, притаманне людству протягом всього існування. Але найбільше воно поширюється в періоді соціальних потрясінь та стихійних бід: війн, голоду, повені, землетрусів і т. д. Сьогодні воно присутнє як в розвинутих, так і слабо розвинутих країнах.
Основними характерними причинами, що ускладнюють проблему безпритульності для багатьох країн на сьогодення є: недостатня кількість місць проживання, дороге житло; безробіття, що обумовлює відсутність засобів для оплати житла; низький дохід багатьох людей; соціальне здоров’я суспільства (кількість душевно хворих, наркоманів, алкоголіків, нездорові відносини в сім’ї); погані можливості реалізації соціальних програм, направлених на надання матеріальної та іншої допомоги малозабезпеченим сім’ям, групам ризику, і т. д.
Люди, що залишилися без даху над головою , за певних обставин чи особистих нахилів, пристрастей, являють собою реальну і потенційну загрозу суспільству, оточуючим. Нерідко і саме суспільство підштовхує їх до цього. Неможливість одержати квартиру, влаштуватися на роботу підштовхує частину таких людей на злочини. Особлива проблема – стан безпритульних дітей. Сьогодні основними формами роботи з цією категорією є створення різних центрів реабілітації, притулків, місця для ночівлі.
Соціальна робота з молоддю.
Загальна криза українського суспільства торкнулася, безумовно, і молоді. Для того, щоб допомогти молодим людям вижити у складних соціально-економічних умовах, уряд України з моменту її проголошення незалежною дер-жавою провадить певні заходи, затверджує програми, створює відповідні струк-тури для підтримки та допомоги молоді. З метою втілення у життя державної політики стосовно молоді та дітей було створено Міністерства у справах сім’ї та молоді, перетворене 2000 р. у Державний комітет з такою ж назвою. Теоретичне забезпечення цієї політики розробляє Український науково-дослідний інститут проблем молоді. Створено соціальні служби для молоді на обласному, міському та районних рівнях. Від 1991 р. і до початку 2000 р. їх було утворено вже по всій країні 457, ще 263 планувалося відкрити.
Юридично систему соціальних служб для молоді було закріплено у “Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” та Законів України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. Затверджено і відповідно Типове положення. Метою цієї системи є створення умов для позитивної соціалізації молоді. Зміст її роботи, за визначенням Українського державного центру соціальних служб для молоді, полягає у:
наданні соціальної, психологічної, правової, освітньої та будь-якої іншої підтримки молоді;
допомозі реалізовувати право молоді та повноцінне життя;
прищепленні навичок соціально-схвальної поведінки;
навчанні адаптуватися правовими засобами до сучасного світу;
Пріоритетними напрямками діяльності соціальної служби молоді є:
соціальна підтримка молодої сім'ї;
соціальна робота молоді жіночої статі;
соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;
профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;
сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді;
соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами;
соціальна робота з допризовною та призовною молоддю, військо-вослужбовцями та членами їх сімей, службовцями за призовом, молоддю, яка звільняється з лав Збройних Сил України;
служба “Телефон довіри”.
Проте економічне становище країни ще не давало можливості відповідним чином фінансувати виконання поставлених перед центрами соціальної служби молоді завдань, реалізувати їхнє гасло “Діяти до кожної молодої людини”, тому постає проблема розвитку громадських молодіжних об’єднань. Таких, які за відповідної законодавчої підтримки молодіжних ініціатив могли б самостійно створювати матеріально-технічну базу для своєї діяльності, зокрема для реалізації соціальних програм.
Соціальна робота з людьми девіантної поведінки.
Основні види девіантної поведінки – це злочинність і кримінально безкарні випадки аморальної поведінки, які теж являють суспільну небезпеку. Зв’язок злочинності та аморальної поведінки є в тому, що скоєнню злочину передує, як правило, певний різновид девіантної поведінки у формі пияцтва, наркоманії і
т. д. Девіантна поведінка поділяється на дві групи.
1. Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я, тобто наявності у людини явної або прихованої психопатології. В цю групу можна віднести людей, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астенінів, шизоїдів, епілептоїдів, та інших психічно ненормальних людей або людей з психічними відхиленнями, але в допустимих межах.
2. Поведінка, що відхиляється від морально-етичних норм людського співжиття, що проявляється в різних формах соціальної патології – пияцтві, наркоманії, проституції і т. д. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі проступків або злочинів. Якщо ці проступки незначні,