то особи, що їх вчинили, караються згідно норм трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи застосовують до людей девіантної поведінки міри примусового характеру (адміністративний арешт, штраф і ін.), а соціальні та медичні служби проводять з ними комплекс заходів по соціальній та психологічній адаптації.
До основних факторів соціального контролю над людьми девіантної поведінки можна навести наступні.
1. Методи і засоби соціального контролю повинні бути адекватні конкретним видам девіантної поведінки. Основним засобом соціального контролю повинно стати задоволення різних потреб та інтересів осіб, схильних до “ненормованої поведінки. Ефективність попередження правопорушень досягається не стільки тимчасовим подавленням девіантної поведінки, а постійним витісненням соціально одобрюваної та корисної поведінки.
2. Істотне зменшення репресивних дій. Позбавлення свободи приводить особистість до соціальної і моральної деградації і може використовуватися лише як крайня міра. Тому, для молодих правопорушників допустимо лише зменшення строків позбавлення волі, відстрочка виконання вироку, умовно-дострокове звільнення, і, основне, зміна умов утримання.
3. Створення гнучкої і розгалуженої системи соціальної допомоги, включаючи державні, суспільні, благодійні та інші структурні ланки. Непогано зарекомендували себе суспільні організації за принципом “самодопомоги” (групи “анонімних” алкоголіків, наркоманів, осіб, звільнених з-під місць позбавлення волі).
Соціальний захист малозабезпечених верств населення.
Перехід від жорсткого планового способу господарювання до ринкових відносин, від тоталітаризму до демократії супроводжується серйозними соціальними негараздами, зокрема різко загострюється соціальна диференціація населення.
Якщо раніше регулювання рівня життя населення проводилося централізовано, то зараз дану проблему вирішують новими методами. Головними з них є індексація і компенсація.
Індексація як механізм корекції доходів частково або повністю повинна покрити зростання вартості життя. Індексація здійснюється двома способами:
шляхом збільшення доходів на певний відсоток через визначений час (раз в рік, раз в квартал);
шляхом корекції доходів відповідно до зростання цін на раніше домовлений відсоток.
Як правило, індексуються всі види грошових доходів громадян (заробітна плата, пенсії, дотації, стипендії, інші види соціальних виплат, за винятком одноразових). Індексації не підлягають доходи від власності (акції, облігації, нерухомості).
Виплати по індексації здійснюються за рахунок державного та міського бюджетів, за рахунок засобів суспільних організацій і засобів підприємств та організацій, що працюють у приватному секторі (що повинно бути передбачено при підписанні колективних договорів).
Іншим методом регулювання рівня життя людей є компенсація. Вона означає відшкодування витрат внаслідок наступаючого або очікуваного підвищення цін, міжнародних конфліктів, катастроф. На відміну від індексації, компенсація не передбачає постійної, систематичної підтримки людей. Виконавчі органи надають такого роду соціальну допомогу, виходячи з наявності фінансових засобів.
Проте, оскільки, держава не в стані організувати підтримку всім потребуючим групам населення, розвиток вітчизняної благодійності в соціальній підтримці малозабезпечених має важливе значення. Різноманітні благодійні організації, фонди, підприємства, установи виділяють немалі засоби на організацію безоплатного харчування малозабезпечених, для забезпечення їх одежею, взуттям, та іншим.
Звичайно соціальну роботу розглядають як діяльність, напрямлену на надання допомоги, підтримки, соціально слабким верствам населення. Однак соціальну роботу можна (і треба) розглядати як діяльність по запобіганню негативних наслідків в поведінці, в життєдіяльності окремих особистостей, груп, прошарків, тобто профілактична робота повинна зайняти в соціальній роботі в цілому більш важливе місце, чим зараз. На це повинна направлятися соціальна політика. Потрібно не тільки лікувати “ соціальні хвороби”, але і запобігати їх. Краще і для суспільства в цілому, і для людей не надавати допомогу, наприклад, безробітним, а робити все можливе для запобігання безробіттю, навчання людей, розвиток промисловості, утворення нових робо-чих місць, перекваліфікування тих чи інших цехів, підприємств і т. д. Саме в цьому можна бачити зміст соціальної політики. Саме в цьому проявляється турбота про людей, про задоволення їх потреб та інтересів. Таким чином соціальна робота повинна носити опереджуючий, запобігаючий характер.
Таким чином, соціальна політика і соціальна робота тісно взаємопов’язані між собою. Обидві характеризуються двома взаємообумовленими сторонами: науково-пізнавальною і практично-організаційною. Соціальна робота – це своєрідна форма, спосіб реалізації соціальної політики, а соціальна політика – стержень, орієнтир соціальної роботи. В цьому є їх єдність і відмінність. Останнє проявляється частково в тому, що соціальна політика – більш ширше поняття, визначна сторона соціальної роботи. Соціальна політика орієнтир на тільки для соціальної роботи, але і для розвитку соціальної сфери в цілому. На відміну від соціальної роботи вона більш стійка, стабільна. А соціальна робота більш динамічна, багата по своєму вмісту порівняно з соціальною політикою. Реалізація змісту, форм і методів останньої цілком і повністю визначається соціальною політикою. Поряд з тим, соціальна робота – діяльність по соціальному захисту, підтримці та допомозі соціально незахищених верств та груп, окремих громадян, населення в цілому не може не відобразитися (в кінцевому результаті) на орієнтирах соціальної політики, її напрямках, цілях та задачах.
3. ІНСТРУМЕНТАРІЙ СОЦІАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Соціальні працівники повинні професійно і вміло застосовувати різні соціальні технології, серед яких: соціальна діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза, прогнозування, соціальне посередництво, консультування, соціальне забезпечення, страхування, опіка й опікунство, тощо.
Розглянемо деякі технології соціальної роботи: соціальна діагностика, соціальна адаптація і соціальна профілактика.
Соціальна діагностика – комплексний процес дослідження соціального явища з метою виявлення, розпізнавання і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і відносин, що характеризують його стан і тенденції подальшого розвитку.
Ґрунтується на дослідженні за допомогою і системи методів, прийомів і способів. Соціальна діагностика припускає аналіз соціальної проблеми шляхом розчленовування її на складові елементи, по яких здійснюється мінідослідження. Отриманий соціальний діагноз служить підставою прийняття рішень і практичних дій, спрямованих на попередження і гальмування негативних тенденцій дослідження соціального явища.
Соціальна адаптація – система методів і прийомів,