Соціальна профілактика – сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення чи нейтралізацію основних причин і умов, які викликають різного роду соціальні відхилення негативного характеру й інші, соціально небезпечні і шкідливі відхилення в поведінці. Її метою є створення передумов для формування законослухняної, високоморальної поведінки.

Розглянемо докладно ці соціальні технології.

3.1. Соціальна діагностика та її методи

Соціальна діагностика – це методологічний інструмент, що дає необхідні знання, на основі яких розробляються різні соціальні прогнози і проекти, вивчається суспільна думка і морально-психологічний клімат у суспільстві.

У педагогічному словнику соціальної роботи поняття «соціальна діагностика» визначається як комплексний процес дослідження соціального явища з метою виявлення, розпізнання і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і відносин, що характеризують його стан і тенденції подальшого розвитку.

Соціальний діагноз, як науковий висновок про стан «соціального здоров'я» розглянутого об'єкта чи соціального явища, заснований на всебічному і систематичному спостереженні і вивченні, що припускає не тільки виявлення причинно-наслідкових зв'язків і спонукальних мотивів поведінки об'єктів чи явищ. Це творчий і трудомісткий процес, що не схильний до стандартизації. Проте, загальна схема діагностики склалася і її можна розглядати в якості вихідної, базової моделі. Вона містить у собі ряд етапів:

· попереднє ознайомлення з об'єктом, що припускає одержання достовірного уявлення про предмет вивчення, визначення його сильних і слабких сторін, можливих напрямків зміни й удосконалювання;

· проведення загальної діагностики, тобто постановка задач, виділення складу діагностованих ситуацій, визначення еталонних (нормативних) параметрів ситуацій, вибір методів діагностування;

· проведення спеціальної діагностики по кожній з узятих для заглибленого дослідження проблем, вимір і аналіз усіх необхідних показників;

· побудова висновків, на основі яких робиться висновок.

Соціальна діагностика ґрунтується на ряді принципів:

· об'єктивність полягає в неупередженому розгляді соціального об'єкта, що виключає будь-які перекручування дійсності або в інтересах, тому що тільки безсторонній висновок і зроблені по ньому висновки мають реальну наукову і практичну значимість;

· причинність обумовлена універсальним зв'язком і взаємодією всіх явищ і процесів у реальному світі, що дозволяє в процесі дослідження не обмежуватися описом окремих фактів чи явищ, а з'ясувати закономірності їх виникнення і функціонування;

· комплексний підхід у вивченні соціальних проблем пояснюється тим, що соціальна сфера являє собою складне переплетення безлічі прямих і опосередкованих людських учинків, відносин, дій у всіляких проявах, і виділення окремих можливе лише умовно, для нагромадження яких-небудь конкретних даних. При діагностиці ці конкретні дані завжди потрібно погоджувати з усім комплексом проблем;

· наукова обґрунтованість і підтверджуваність особливо важливі, тому що за кожним рішенням, прийнятим на основі соціального діагнозу, стоїть життя конкретних людей, їх долі.

У залежності від специфіки діагностованої проблеми чи явища можуть використовуватися різні методи дослідження, як загальнонаукові, так і частини.

До першої групи методів можна віднести інтерв'ю, анкетування, спостереження, аналіз документів, експертні оцінки й ін. Розглянемо деякі з них.

Методи обробки й аналізу інформації включають: аналіз проблем, аналіз факторів, що викликають проблему, аналіз взаємного впливу цих факторів, порівняння різної інформації й ін.

У процесі діагностики потрібно визначити ступінь важливості тих чи інших проблем і порядок терміновості їхнього рішення. Для цього розроблений ряд методів. Широке поширення одержав метод ранжирування альтернатив.

Перераховані методи не вичерпують усього різноманіття методичних способів і прийомів здійснення соціальної діагностики. Важливо відзначити, що їхнє правильне використання відкриває широкі можливості для значного підвищення об'єктивності, вірогідності й ефективності даної технологічної процедури.

3.2. Профілактика в соціальній роботі

Прийняті на основі діагностики рішення і рекомендації реалізуються через різні процедури технології соціальної роботи. Однією з таких процедур є соціальна профілактика.

Під профілактикою маються на увазі науково обґрунтовані дії, що вчасно починаються, спрямовані на:

· запобігання можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних колізій в окремих індивідів групи ризику;

· збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров'я людей;

· сприяння їм досягненні поставлених цілей і розкриття їхніх внутрішніх потенціалів.

Часто первинна профілактика вимагає комплексного підходу, що пускає в хід системи і структури, здатні запобігти можливим проблемам чи вирішити поставлені задачі. Профілактична діяльність, здійснювана на рівні держави через систему мір підвищення якості життя, мінімізацію факторів соціального ризику, створення умов для реалізації принципу соціальної справедливості, називається соціальною профілактикою. Соціальна профілактика створює те необхідне тло, на якому більш успішно здійснюються всі інші види профілактики: психологічна, педагогічна, медична і соціально-педагогічна.

Психолого-педагогічна профілактика – це система запобіжних заходів, зв'язаних з усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, що викликають ті чи інші недоліки в розвитку дітей. Здійснюється на тлі загальної гуманізації педагогічного процесу. Однак, досить часто порушуються елементарні права дитини, що передбачає включення в профілактичну роботу систему заходів для соціального захисту дитинства.

Соціальний захист дитинства – спеціальні заходи для гарантованого забезпечення прав неповнолітнім, передбаченим українським законодавством і Міжнародною конвенцією про права дитини.

Дитина – особа, що не досягла вісімнадцяти років (повноліття). У практиці соціального і медичного обслуговування в педагогіці виділяються також грудні діти (від народження до року), діти дошкільного віку (від 1 року до 6-7 років), діти молодшого шкільного віку (від 7 до 10 років), підлітки (від 11 до 13-14 років) і юнака (від 15 до 18 років).

Профілактика передбачає рішення ще не виниклих проблем. Тому ряд мір приймається задовго до їх виникнення. Наприклад, багато батьків і вчителів прагнуть розвинути активність дитини, надають їй