Інші профілактичні міри приймаються безпосередньо перед виникненням проблем. Так, при виникненні в дитини пробілів у знаннях, уміннях і навичках по конкретному предмету вчитель дає йому індивідуальні завдання, додатково роз'ясняє матеріал, дає поради по організації домашньої навчальної праці, попереджаючи, таким чином, педагогічну занедбаність чи неуспішність дитини.

Третя група профілактичних заходів приймається у відношенні уже виниклої проблеми, але попереджає виникнення нових. Наприклад, педагог працює з окремими поведінковими недоліками дитини, профілактуючи розвиток негативних особистісних властивостей.

Перші два підходи можна віднести до загальної профілактики, а третій – до спеціальної. Спеціальною профілактикою можна називати систему заходів, орієнтованих на рішення визначеної задачі: профілактика девіантної поведінки, профілактика неуспішності, профілактика шкільних страхів і т.п.

В останні роки багато уваги приділяється ранній профілактиці відхилень у розвитку особистості дитини. Це зв'язано з наступними причинами:

· дитинство є тим періодом, у якому закладається фундамент особистості;

· у дитинстві закладаються моральні і естетичні еталони;

· у дитинстві формуються доцільна до певних правил поведінка і нормативна діяльність;

· нервова система дитини надзвичайно пластична і здатна до зміни;

· у цьому періоді дитина має підвищену сугестивність, здатність до копіювання;

· у цьому періоді дитина залежна від дорослих; а батьки і педагоги – головні авторитети.

Соціально-педагогічна профілактика – це система заходів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку дітей і підлітків і сприятливих проявів різних видів її активності.

Виходячи з розуміння соціальної ситуації розвитку, її об'єктивності (якою вона реально є) і суб'єктивності (якою вона переживається і сприймається) аспектів, соціально-педагогічна профілактика спрямована на зміну різних зовнішніх і внутрішніх факторів і умов соціального виховання і перебудову їх взаємодії.

Займаючись цим видом профілактики, соціальний педагог (працівник) може направити свою діяльність на виховний мікросоціум дитини (педагоги, батьки, група однолітків), змінюючи характер їх відносини, впливу на дитину. Він також може впливати на його уявлення про навколишні і взаєминах з ними і супровідні їхні переживання і змінювати їх. Нарешті він може сприяти зміні позиції дитини стосовно соціуму (сприяння, протидія, бездіяльність).

Профілактичні заходи важливі у всіх сферах життєдіяльності людей:

· охорона здоров'я населення – викорінювати причини виникнення і розвитку хвороб, створювати найбільш сприятливі умови охорони здоров'я, виховання фізично і духовно міцних людей;

· профілактика девіантної поведінки:

а) профілактика самогубств (суїциду) – своєчасне діагностування і відповідне лікування; активна емоційна підтримка людини, що знаходиться в депресії; заохочення його позитивної спрямованості з метою полегшення негативної ситуації;

б) профілактика таких соціальних патологій, як злочинність, алкоголізм, наркоманія і токсикоманія – основна мета – створення передумов для формування законослухняного високоморального поводження громадян.

Форми і види профілактичних заходів різноманітні. Виходячи зі стадій попереджувального впливу вони можуть бути визначені як:

· нейтралізуючі;

· що компенсують;

· попереджуючі вплив обставин, що сприяють соціальним відхиленням;

· ці обставини, що усувають;

· заходи щодо здійснення наступного контролю за проведеною профілактичною роботою і її результатами.

Профілактика є одним з основних і перспективних напрямків діяльності в соціальній роботі.

3.3. Соціальна адаптація

Поняття «адаптація» означає пристосування. Найважливіша задача адаптаційного процесу – це проблема виживання людини, через пристосування потенцій індивіда з процесами природного і соціального середовища. Виділяють чотири види адаптації людини: біологічна, фізіологічна, психологічна, психологічна, соціальна.

Специфікою людської адаптації є те, що цей процес зв'язаний із соціалізацією людини, із процесом засвоєння соціальних норм поведінки. Власне кажучи соціальна адаптація є найважливішим механізмом соціалізації. Соціальна адаптація означає, що у відносно короткий проміжок часу особистість чи група активно освоює нове соціальне середовище, що виникає або в результаті соціального чи територіального переміщення, або при зміні соціальних умов.

Процес соціальної адаптації розглядають на трьох рівнях:

· суспільство (макросередовище) – адаптація особистості і соціальних шарів до особливостей соціально-економічного, політичного, духовного і культурного розвитку суспільства;

· соціальна група (мікросередовище) – адаптація людини чи, навпаки, нестиковка людини із соціальною групою (виробничий колектив, родина, навчальний колектив і ін.);

· сам індивід (внутріособистісна адаптація) – прагнення досягти гармонії, збалансованості внутрішньої позиції і її самооцінки з позицій інших індивідуумів.

Адаптація з'являється різноманітним, комплексним явищем у житті соціальних суб'єктів. Виділяють чотири основних аспекти розгляду адаптації: як різновиду соціального відношення, соціального процесу, соціальної діяльності й інституціональної форми.

Адаптація – двоєдиний процес, у ході якого суб'єкт не тільки випробує вплив з боку соціального середовища і соціальних інститутів (родина, система утворення, ЗМІ й ін.), але і сам може активно впливати на зовнішнє середовище, трансформуючи її у відповідності зі своїми потребами.

Механізм соціальної адаптації особистості виступає як єдиний процес діяльності, спілкування, самосвідомості в соціальній діяльності людини, коли відбувається перетворення його внутрішнього світу, реалізація прихованих можливостей, що допомагають повноцінно включитися в процеси соціальної адаптації як активності особистості.

Соціальна самосвідомість особистості виступає як механізм соціальної адаптації, при якій відбувається формування й усвідомлення своєї соціальної приналежності і ролі. Існують і такі механізми соціальної адаптації особистості, як: 1) когнітивний, який включає усі психічні процеси, зв'язані з пізнанням: відчуття, сприйняття, представлення, пам'ять, мислення, уява і т.д.; 2) емоційний, що включає в себе різні моральні почуття й емоційні стани; 3) практичний, поведінковий, що пропонує визначену спрямовану діяльність людини в соціальній практиці. У цілому, усі ці соціально-психологічні механізми адаптації особистості складають повну єдність.

Ефективність, кінцеві результат адаптації визначаються об'єктивними показниками досягнень і суб'єктивною задоволеністю своїми досягненнями в тій професійній і соціально-економічній позиції, яку займає людина.

ВИСНОВКИ

Сьогодні, коли різко змінилася соціальна ситуація в країні, процеси загострення соціальних відносин вимагають осмислення,