Розроблено загальну теорію вимірювальних перетворювачів струму та напруги електроенергетичних систем та установок, зокрема надвисокої і ультрависокої напруги, що працюють з високою точністю як у статичних, так і в динамічних режимах за різноманітних вхідних сигналів. На її основі виготовлено перші в світі трансформатори струму ультрависокої напруги.

Значні досягнення є у створенні метрологічної бази енергетики, розробці технологій та обладнання, які допомагають розв'язувати проблеми енергозбереження та використання вітчизняних енергоносіїв. Багато зроблено у галузі енергетичного матеріалознавства.

Усе це — ґрунтовна основа для сприяння стабілізації та розвитку електроенергетичного комплексу країни як у цілому, так і окремих його галузей, у тому числі електротехніки.

Що ж конкретно пропонується зробити сьогодні? Українські вчені висунули ряд ідей щодо спорудження великих, дорогих стендів, пілотних установок, промислових зразків тощо. Більшість досліджень наші науковці можуть довести до кінця самотужки, використовуючи власні можливості. Але існують унікальні розробки, які в такий спосіб неможливо або дуже важко довести до завершення. Вони потребують надто великих витрат і значних зусиль, і тут слід залучати кошти галузевих міністерств та відомств. Сюди слід віднести і створення випробувальних центрів та центрів сертифікації в енергетичній галузі, які потребують атестації відповідного рівня, пілотних енерготехнологічних комплексів та установок і т.ін.

Якщо говорити про пріоритети, то на першому місці — питання енергетичної безпеки, яка, без перебільшення, визначає нині національну безпеку нашої країни. Рівень же енергетичної безпеки у нас катастрофічно низький. Таке становище зумовлене не стільки тим, що власними природними ресурсами Україна забезпечує свої потреби лише на 47 %, скільки тим, що ці потреби (особливо щодо природного газу) забезпечуються переважно імпортом з території однієї країни. Тому треба детально дослідити перспективну структуру та обсяги попиту на паливно-енергетичні ресурси, передбачивши значне зменшення частки природного газу. Сьогодні його частка в загальному споживанні є найбільшою за всю історію країни (близько 45 % порівняно з 39 % у 1999 р.). І це тоді, коли близько 78 % газу доводиться імпортувати за цінами, вищими за європейські. Отже, слід розв'язати проблему диверсифікації джерел надходження палива.

У зв'язку з цим найважливішими стають питання раціоналізації структури ПЕК взагалі. Необхідно визначити об'єктивні, економічно доцільні пропорції і обсяги розвитку його паливних галузей.

За відсутності достатніх обсягів власних нафти та газу, на наш погляд, недоцільно використовувати ці види палива для генерування електроенергії. Доцільніше застосовувати для цієї мети вугілля, якого у нас вистачить на кілька сот років. Адже на відміну від газу та нафти, які неухильно дорожчають, вугілля в 2020 р. буде на 10—15 % дешевшим, ніж у 2010 р.

Ресурсну базу енергетики можна істотно розширити за рахунок використання позабалансових енергетичних джерел — природного газу, нафти та вугілля так званих малих родовищ, а також шахтного метану, викидних газів, відходів промислових виробництв, шламів вуглезбагачення тощо. Ці ресурси раніше практично ігнорувалися, але в нинішніх умовах їх слід залучити до паливозабезпечення країни. Мабуть, основна проблема, яку тут треба розв'язувати, — це створення відповідних нормативно-правових умов та сприятливого інвестиційного клімату.

Дуже актуальним завданням є забезпечення маневреності енергетичної системи. Неприпустимо, що енергетики змушені використовувати для покриття маневрової частки графіка блоки 300 МВт. Тому необхідно терміново розробити та реалізувати науково, технічно і економічно обґрунтовану програму реконструкції та розвитку електроенергетичної системи, створити оптимальну структуру генеруючих потужностей, зокрема необхідну частку маневрового і пікового устаткування. Тільки за таких умов можна повною мірою раціонально задовольняти потреби споживачів у електричній енергії протягом усієї доби без обмежень та примусових відключень, які зараз набули масового характеру.

Проблемою надзвичайної ваги є визначення раціональних рівнів розвитку атомної енергетики. У цій галузі залишається багато питань і їх треба розумно вирішувати. Надзвичайно злободенною для України є проблема будівництва національного сховища радіоактивних відходів. Уже зараз існує гостра потреба в захороненні відпрацьованого палива АЕС, а через 10—20 років майже всі АЕС вичерпають свій робочий ресурс.

Окремо треба сказати і про те, що дуже повільно розв'язується надзвичайно важлива для нашої держави стратегічна проблема енергозбереження і енергоефективності. По суті замість зниження енергоємності ми маємо її зростання. Витрати на одиницю ВВП в Україні неухильно зростають і вже в 10 разів більші, ніж у розвинених країнах.

Розроблена Комплексна державна програма енергозбереження України обґрунтувала великий потенціал енергозбереження, який на рівні 2010 р. оцінюється в 100—110 млн. т у.п. Тільки завдяки впровадженню маловитратних короткотермінових організаційно-технічних заходів у найближчі 1,5—2 роки економія первинних енергетичних ресурсів реально може становити 12—14 млн. т у.п. щорічно. Для реалізації великих можливостей у галузі енергозбереження та підвищення енергетичної ефективності в країні існують усі передумови за винятком головної: у нас відсутній сприятливий (і навіть нормальний) інвестиційний клімат. Ця проблема має, звичайно, загальнодержавне значення, її радикальне розв'язання дасть змогу забезпечити значне зростання ефективності функціонування не тільки енергетики, а й економіки країни в цілому.

Слід нагадати, що чинна нині структура тарифів на електроенергію та тепло не відповідає їх собівартості, тобто реальним витратам, не враховує потреб галузей на реконструкцію, модернізацію та нове будівництво. Так, до останнього часу тарифи на електроенергію були дуже занижені і не забезпечували накопичення на капітальні вкладення. Це прирікало електроенергетичну галузь на поступове вмирання, оскільки вичерпувався технічний ресурс устаткування. Водночас тарифи на тепло істотно