Цілком зрозуміло, що про будь-яку повну формалізацію правових норм нема і не може бути мови. По-перше, в цьому немає потреби, оскільки формалізація правових норм потрібна тільки у випадках, коли ЕОМ безпосередньо дає змогу одержати відповідні рекомендації або рішення. По-друге, формалізація усіх або навіть більшості правових норм сьогодні є практично нездійсненною через велику трудомісткість цієї роботи, недостатність методів та досвіду формалізації. Таким чином, критерієм потреби формалізації правових норм є ступінь використання ЕОМ у процесі розробки та ухвалення управлінських рішень.

Ступінь використання ЕОМ у процесі підготовки та ухвалення управлінського рішення визначається рядом факторів, зокрема характером цих рішень, періодичністю їхнього ухвалення, складністю багатоваріантних підрахунків, які доводиться проводити під час підготовки рішення, вимог економічності тощо. У зв'язку з цим можна говорити про певну типологію правових норм з огляду на їхню формалізацію. Не піддаються формалізації норми, які не реалізуються безпосередньо в правовідносинах, а саме, норми, у яких визначені протиправні дії або бездіяльність.

Норми права, що містять відносно визначені або альтернативні санкції, формалізувати, як правило, недоцільно, оскільки рішення в таких випадках ухвалює людина, а не ЕОМ.

Норми, що лежать в основі разових рішень (правозастосовних актів), як правило, також не підлягають формалізації, оскільки разові рішення з економічного погляду в основному недоцільно переводити на ЕОМ, крім випадків складних багатоваріантних розрахунків.

Доцільно використовувати інформаційні технології в ухваленні однотипних, що часто повторюються, рішень у рамках АКІС.

Надаючи великого значення формалізації правових норм як одній з умов забезпечення законності в умовах використання інформаційних технологій, не слід забувати, що незалежно від інформатизації головною, вирішальною ланкою в АКІС управлінського призначення є людина, творча праця якої не може бути повністю замінена найдосконалішою машиною. Тому в більшості випадків визначення правомірності машинних рішень — творча людська процедура. У процесі її виконання може з'ясуватися, що найбільш економічно доцільне управлінське рішення виявляється таким, що не відповідає законодавству. У цих випадках виникає потреба перейти від правозастосовного аспекту взаємодії результатів функціонування АКІС та права до правотворчого аспекту такої взаємодії, тобто запропонувати зміни до чинного законодавства. Проте розробники правового забезпечення АКІС все ж повинні орієнтуватися на чинне законодавство, а пропозиції про зміну або видання нових нормативних актів не повинні затримувати проектування АКІС управлінського призначення.

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:

1. Використання нових інформаційних технологій у процесі ухвали управлінських рішень в системі соціального управління викликає істотні зміни цього процесу як у суті змістовної характеристики його організаційно-правових елементів, так і в плані правового регулювання суспільних відносин. Багато елементів процесу ухвалення управлінських рішень (зокрема, правове становище та функції учасників цього виду управлінської праці, характер і зміст розв'язуваних ними управлінських завдань; засоби збору та опрацювання управлінської інформації тощо) істотно модифікуються.

2. В умовах функціонування АКІС значно зростає склад учасників у процесі ухвалення управлінських рішень за рахунок її підрозділів і працівників, а також сервісних служб. Змінюється технологія самого процесу, засоби його здійснення. Ці зміни потребують відповідної системи правової регламентації опрацювання, ухвалення та виконання рішень для досягнення їхньої законності та доцільності.

3. На основі наявних у системі соціального управління посадових інструкцій, положень і процедур ухвалення управлінських рішень потрібні спеціальні правила підготовки правового акта, що регулює порядок здійснення цього виду управлінської праці. У правилах доцільно закріпити вимоги про системний аналіз управлінських ситуацій, про потребу змістовного і всебічного вивчення питань, з яких готуються рішення; про організаційні форми і методи підготовки управлінських рішень і забезпечення їхньої реалізації; про предметне і технічне розділення управлінської праці на різних етапах формування рішень; про форми залучення фахівців і наукових працівників до участі у підготовці управлінських рішень; про обов'язкові правила документування управлінських рішень і надання їм юридичної сили; про засоби правового забезпечення усних рішень тощо.

4. Процес ухвалення управлінських рішень в умовах інформатизації повинен ґрунтуватися на чітко оформленій системі правових розпоряджень, які визначають як засоби, так і цілі, що їх потрібно досягти в результаті реалізації управлінських рішень. Для цього потрібне обов'язкове наукове обґрунтування складу та змісту органів управління, їхніх підрозділів та співробітників, а також підстави їх формування, виходячи з функцій, обов'язків та прав учасників процесу ухвалення управлінського рішення. Належне здійснення цих заходів можливе за допомогою залучення HIT у процедуру складання та корегування актів, що регламентують діяльність органів соціального управління.

5. Інструментом створення правової основи обміну даними між органами управління різної відомчої підлеглості при функціонуванні АКІС може, зокрема, виступати договір-узгодження про обмін інформацією між різними галузевими органами соціального управління.

Для ухвалення якісного управлінського рішення управлінця треба забезпечити інформацією з широкого кола питань із різних джерел.

Вивчення сучасної системи управління дає змогу визначити обсяг, види, склад та напрямок руху інформації. Так, якщо інформація безвідносна до системи, структури, компетенції органів управління, то вона втрачає свій зміст. У міру переходу від нижчих ступенів системи управління до вищих інформація узагальнюється, приводиться у відповідність до функцій та компетенції органів управління. При цьому частина інформації відкидається за рахунок скорочення числа параметрів, що характеризують стан об'єкта. Але перед цим варто відповісти на такі запитання:*

Що збирається робити керівник з інформацією?*

Чи потрібна йому щоденно у повному обсязі поточна (оперативна) інформація?*

Чи можна на основі такої інформації ухвалювати обґрунтовані, надійні рішення, які враховують тенденції та перспективи розвитку?*

Чи не призведе зайва деталізація інформації до ускладнення управління, утворення додаткових структурних ланок в апараті управління, до втручання в