Такий підхід дає змогу ґрунтовніше й змістовніше з'ясувати об'єктивні можливості та готовність конкретної системи органів управління до використання нових комп'ютерних інформаційних технологій у конкретних сферах її організації та діяльності.

Для ефективного здійснення інформатизації потрібно цілеспрямоване управління на всіх етапах цього процесу — від розробки до реалізації за допомогою відповідних юридичних методів регулювання. Інакше може виникнути таке соціальне явище, як інформаційний хаос.

При цьому велике значення має централізоване планування у формі концепцій та програм як нормативно-правових актів. Нині таким законодавчим актом виступає Концепція Національної програми інформатизації (1998), Закон "Про Національну програму інформатизації (1998). На їхній основі щорічно Верховна Рада України ухвалює Національну програму інформатизації.

Цей принцип інформатизації у перспективі повинен бути закріплений у спеціальному правовому акті — Кодексі України про інформацію. Нами пропонується у ньому виділити окремий розділ — "Основні положення щодо інформатизації, створення автоматизованих інформаційних систем".

Також у Кодексі про інформацію слід було б дати загальне визначення інформаційно-аналітичних систем управління, концептуальні засади, принципи побудови, критерії вибору першочергових функціональних підсистем і завдань.

У цілому розвиток правової бази, яка використовується в процесі створення і функціонування інформаційних систем, повинен здійснюватись за двома напрямами:

1) підготовка і ухвалення у встановленому порядку нових нормативних актів;

2) внесення відповідних змін у чинне законодавство, яке не відповідає вимогам функціонування інформаційних систем управління.

З погляду когнітивного (пізнавального) аспекту вважаємо за доцільне групування зазначених правових проблем щодо інформатизації як одного з розділів Кодексу про інформацію, що повинен стати системоутворювальним інформаційного законодавства України.

Дослідження інформаційного законодавства показує, що воно потребує систематизації, наукового узагальнення надбаного досвіду та удосконалення правового регулювання. У зв'язку з цим у правознавстві визначається наукова дисципліна — інформаційне право.

Впевнено можна сказати, що зараз критична маса норм у формі законів і підзаконних актів, що складають систему інформаційного законодавства (а отже, й інформаційного права) у нашій країні утворює нову, умовно визначену інституцію права — правове регулювання інформатизації. Аналогічно формується правове регулювання і в інших країнах. У науково-практичній літературі окремими авторами пропонується визначення цієї інституції права у категорії "комп'ютерне право" чи "інформатизаційне право". У цій роботі ми залишаємо поза увагою дискусію щодо форми. Апріорі визначимо, що нами буде вживатися категорія "правове регулювання інформатизації", що складає умовно автономний інститут (субінститут) в інформаційному праві.

Тобто місце правового регулювання інформатизації як інституції права у системі публічного права України визначається нами таким чином. На нашу думку, ця інституція права за своїм характером є підсистемою третього порядку в гіперсистемі права (системи першого порядку). Підсистеми другого порядку утворюють провідні галузі права: конституційне, цивільне, адміністративне, трудове та кримінальне. У цих галузях права існує потреба визначити спочатку на теоретичному рівні, а потім у законодавстві галузеві інститути про регулювання суспільних відносин щодо інформації в умовах інформатизації.

У своїй єдності ці інститути утворюють комплексний міжгалузевий інститут (субінститут) права — інформаційне право. Провідну роль у цьому праві відіграє правове регулювання інформаційних відносин в умовах інформатизації.

Вплив міжнародного права на регулювання інформаційних відносин

У світі існують різні правові підходи регулювання, кожна країна відпрацювала в ході історичного розвитку свою систему. Проте існують дві найпоширеніші системи, що сформувалися на засадах давньоримського права: англо-американська та європейська континентальна.

З проголошенням незалежності Україна постала перед вибором формування власної правової системи. Виникло питання, яку із зазначених моделей вибрати. Практика правотворення у нашій країні, зокрема на законодавчому рівні, пішла шляхом застосування у комплексі окремих здобутків англо-американської та європейської моделі. Наприклад, зберігши континентальну традицію кодифікації законодавства, з'явилася велика кількість спеціальних законів щодо сфер суспільних відносин. Не виняток з цього і законодавство у сфері інформатизації. Відповідно до розвитку цих законів органами державної виконавчої влади ухвалюються підзаконні нормативні акти. Це також знайшло відображення у правовому забезпеченні інформатизації'.

Традиційно для нашої країни широкі кола громадськості бажають, щоб держава регулювала ринкові суспільні відносини тільки адміністративними методами, зокрема і щодо лобіювання інтересів вітчизняних виробників. Але час змінився, входження України до європейських та інших світових і регіональних економічних і політичних структур вимагає від управлінців у сфері, що розглядається, врахування положень міжнародного права, його складових — публічного (міжнародного публічного права) та приватного (міжнародного приватного права).

Підприємцям у сфері індустрії слід знати не тільки як вимагати від держави кошти та змушувати її лобіювати їх інтереси на міжнародному рівні, а й усвідомити сутність таких категорій, як "демпінг" і "антидемпінгові процедури", міжнародні економічні санкції за недобросовісну конкуренцію та інші "таємниці" міжнародних економічних відносин.

Сьогодні в силу особливої актуальності об'єктом детального дослідження вітчизняних і зарубіжних юристів стали проблеми захисту інформації в автоматизованих системах не тільки в окремих державах, а й на глобальному рівні. І якщо деякі вітчизняні фахівці ще продовжують обговорювати спосіб її правової охорони, то міжнародна практика схиляється до комплексного способу її захисту на рівні міжгалузевих комплексних інститутів права. Зокрема, в теорії права Росії такий субінститут отримав умовну назву "інформаційне право". У Сполучених Штатах Америки застосовується поняття "комп'ютерне право", у Франції — "право інформатики".

При створенні автоматизованої (комп'ютерної) бази даних на технічній і технологічній базі глобальних мереж телекомунікації, наприклад Інтернет, неминучі творчі зусилля і нерідко великого колективу авторів, що проживають у різних країнах. Відсутність достатніх норм, які регулюють відносини у сфері міжнародного співавторства при створенні таких баз даних, у законодавстві України та інших країн є юридичною прогалиною, що потребує заповнення. Розв'язання проблем у межах міжнародного договірного приватного права