Створення виробничого потенціалу та системи зовніш-ніх зв'язків, що є сприйнятливими до змін і дають мож-ливість досягти майбутніх цілей.

Реалізація зазначених принципів дає змогу побудувати обгрунтовану послідовність дій щодо реалізації концеп-ції та формування системи стратегічного управління.

Вітчизняним організаціям останні кілька років критичну си-туацію створюють динаміка ринку, що важко прогнозується, без-ліч нових директивних рішень і законодавчих актів, танучі вну-трішні ресурси і зростання агресивності зовнішнього середови-ща, особливо у фінансовій сфері. В цих умовах велике значення відводиться вдалому застосовуванню в практику підприємств Ідей і технологій стратегічного управління розвитком.

Для досягнення успіху необхідне не тільки знання теорети-чних засад стратегічного управління. Закордонні конкуренти використовують ті ж самі фундаментальні методи і підходи, що й українські керівники, але, навідміну від українських, до-сягають більших успіхів за рахунок ретельності, дисципліно-ваності, з якою вони розробляють і реалізують стратегії.

Перевагами стратегічного мислення, що має першорядне значення, і усвідомленого стратегічного управління (протиле-жність вільної імпровізації, інтуїції або бездіяльності) є:

забезпечення спрямованості всієї організації на ключо-вий аспект стратегії: «що ми намагаємося робити і чого домагаємося?»;

необхідність менеджерів більш чітко реагувати на зміни, що з'являються, нові можливості і загрозливі тенденції;

можливість для менеджерів оцінювати альтернативні ва-ріанти капітальних вкладень і розширення персоналу, тобто розумно перенести ресурси в стратегічно обґрун-товані і високоефективні проекти;

можливість об'єднати рішення керівників усіх рівнів управління, пов'язаних зі стратегією;

створення середовища, що сприяє активному керівницт-ву і протидіє тенденціям, які можуть привести лише до пасивного реагування на зміну ситуації.

П'ята перевага, що полягає в заохоченні активного управ-ління, а не в простому реагуванні на зовнішні чинники, приво-дить до того, що новаторські стратегії можуть стати ключем до поліпшення результатів діяльності компанії в довгостроко-вому плані. З історії бізнесу відомо, що високих результатів домагалися звичайно компанії Ініціативніші, а не ті, які прос-то реагували на умови, що змінилися, або захищалися. Дося-гаючи успіху, компанії роблять стратегічні наступи для забез-печення своєї конкурентної переваги, а потім використовують свою частку ринку, щоб досягти фінансових успіхів.

Щоб визначити стратегію, необхідно вивчити внутрішній стан фірми і зовнішні чинники. Тільки чітко уявляючи поло-ження своєї компанії на ринку, враховуючи його особливості, менеджер може краще визначити стратегію, що сприятиме до-сягненню намічених цілей і фінансових результатів. Чому? То-му що неправильна оцінка ситуації підвищує ризик невірної розробки стратегічних дій.

Стратегія компанії, як правило, складається з:

1) продуманих цілеспрямованих дій;

2) реакції на непередбачений розвиток подій і на конкурен-тну боротьбу, що посилюється.

Обставини постійно змінюються, будь то важливе відкрит-тя в області технології, успішне забезпечення конкурентом ри-нку новим товаром, нова державна регламентація і політика, розширення інтересів покупців у тій чи іншій галузі тощо. Завжди залишається певна міра невпевненості у майбутньому, і менеджер не може передбачити всі стратегічні дії заздалегідь і слідувати цим наміченим маршрутом, не вносячи змін.

Далекоглядний розробник стратегії більше орієнтований на зміни зовнішнього середовища, ніж на вивчення внутрішніх проблем фірми. Добре продумана стратегія зазвичай живе кілька років, ви-магаючи лише незначних змін для пристосування до нових умов [6, c.77].

Список використаної літератури

Ансофф И. Стратегическое управление. – М., 2000.

Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник. – М.: изд-во МГУ, 1995.

Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, 3-е издание, - М.: Гардарика, 1998.

Глущенко В.В. Менеджмент. Системные основы. – М., 1999.

Пастухова В. Стратегічний підхід в управлінні підприємством // Економіка України. – 2002. – №4. – с. 84.

Немцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент: Навч. Посібник. – К.: ЕксОб, 2001.

Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник для вузов. – М: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.

Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебн. Пособие. – М., 1997.

Фишер Ст., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: Дело, 1993.

Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2000.