Сутність динамізму організаційної структури управління підприємством. Методи активізації творчого пошуку, що можуть застосовуватися при пошукові альтернативних варіантів управлінських рішень

1. Розкрийте сутність динамізму організаційної структури управління підприємством

Існує велика кількість визначень організаційної структури уп-равління виробництвом, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета. Наведемо кілька з них.

Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків різних еле-ментів, що функціонують для досягнення встановленої мети, нази-вається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої сис-теми пов'язана з досягненням її глобальної мети.

Згідно з іншим визначенням, організаційна структура - це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

1) вона охоплює канали влади та комунікації між різними ад-міністративними службами та працівниками;

2 ) інформацію, яка передається цими каналами.

Організаційну структуру управління визначають також як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.

Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управ-ління організацією (підприємством).

Згідно з цим визначенням основними елементами орга-нізаційної структури управління є.

1) склад та структура функцій управління;

2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

4) склад самостійних структурних підрозділів;

5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

6) інформаційні зв'язки.

Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розу-міння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структу-ра управління, тим ефективніший вплив управління на процес вироб-ництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повин-на відповідати певним вимогам:

1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовува-тися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);

2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технологій виробництва, появу інновацій);

3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);

4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);

5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);

6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій сис-темі за час прийняття рішення);

7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформації);

8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управ-ління можливостям організації);

9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).

Сьогодні очевидно, що підприємства для виживання на ринку та збереження конкурентоспроможності повинні час від часу вносити зміни у свою господарську діяльність. Більше того, потреби у змінах стали виникати так часто, що їх вплив на життєвий цикл підприємства вже не розглядається як виняткове явище. У практиці і наукових дослідженнях дедалі більше уваги приділяється аналізу методів та організаційним можливостям управління змінами — "менеджменту змін".

Концепція управління змінами охоплює всі зміни, що заплановані, ор-ганізуються та контролюються в галузях стратегії, виробничих процесів, структури і культури будь-якої соціально-економічної системи, включаючи приватні та державні підприємства. "Менеджмент змін" займається специ-фічними питаннями управління підприємством, що включає організаційні, кадрові, комунікаційні та інформаційні аспекти.

Незважаючи на мінливість зовнішнього середовища, підприємство може протистояти його негативним змінам (що виникають часто, але нере-гулярно і практично непередбачене). Хоча проблема управління елемен-тами зовнішнього середовища є надзвичайно складною, більшість вчених мають єдину думку щодо її реальності.

Для управління невизначеністю навколишнього середовища можна скористатися трьома підходами, які передбачають: адаптацію до існуючих елементів навколишнього середовища; спробу сприятливо впливати на навколишнє середовище; прагнення змінити сферу діяльності в більш сприятливому напрямі, щоб позбутися загрозливих елементів навколишнього середовища.

Адаптація включає в себе зміну внутрішніх процесів і діяльності під-приємства в такий спосіб, щоб воно стало більш порівнянним з навколиш-нім середовищем. Ця стратегія допускає встановлення і досягнення розвит-ку деяких раціональних процесів у навколишньому середовищі для його впорядкування. Підприємством використовуються чотири підходи для адаптації до нестійкості навколишнього середовища: буферування, вирівню-вання, прогнозування та раціонування.

Проведення приватизації у різних країнах викликало особливий інтерес до розробки теорії адаптації управління при приватизації на підприємствах. Найбільш відомими є теорія вільного порядку приватизації та управлінська теорія адаптації приватизації. Перша з них ігнорує зміну управлінських сис-тем підприємств для роботи у приватному секторі, вважаючи достатнім скасування монопольного управління з боку держави. Управлінська теорія адаптації приватизації базується на тому, що приватизація державних підприємств супроводжуватиметься змінами в управлінських системах, які нададуть їм можливість здійснювати більш ефективне використання ресур-сів і стати пристосованішими до умов ринків. Згідно з нею, виділяються 11 сфер змін управління — цілі, операції, управлінська структура, відносини, фінанси, структура капіталу, облік та система заохочення, соціальна страте-гія, маркетинг, зовнішні відносини, культура.

Принципово важливе питання протистояння змінам зовнішнього сере-довища полягає в можливостях підприємства за допомогою випереджаль-них заходів або завдяки зворотній реакції зберігати свою життєздатність і досягати намічених цілей. Необхідними умовами є постійний моніторинг основних компонентів навколишньої системи та визначення своїх потреб у змінах.

Зміни у стратегії, виробничих процесах, структурі та культурі можуть здійснюватися поступово, у вигляді малих кроків, або ж радикально, у вигляді великих стрибків. У цьому зв'язку говорять, відповідно, про еволю-ційну (в межах організаційного розвитку) та революційну (в межах "реінжинірингу господарської діяльності") моделі трансформування. Оцінка доцільності використання тієї чи іншої моделі залежить від багатьох факто-рів. Головне значення мають ставлення персоналу до змін і розуміння вла-дних повноважень з боку як керівного персоналу, так і співробітників.

Управління змінами може застосовуватися у найрізноманітніших ситу-аціях і набувати різних форм. Перш за все, необхідно чітко визначити зв'язки, які можуть встановлюватися між внутрівиробничими та зовнішніми умовами,