чином, основою нового менеджменту підприємства є викорис-тання необмежених можливостей науково-технічної революції, в першу чергу — інноваційних та інформаційних технологій; точні знання і вміле використання інтересів та можливостей людини і колективу; гнучкість і чу-тливість до вимог ринку, місцевих умов; постійне зростання рівня та зна-чення людського фактора. Іншими словами, в новій системі управління, новому менеджменті головне—це управління людьми, а не виробництвом.
Своєрідність сьогоднішнього внутрігосподарського управління на українських підприємствах полягає в його перехідному характері, який ви-явив невідповідність принципів організації управління, що склалися раніше, умовам господарюванні, які зазнали змін. Нові підходи ще не спираються на цілісну систематизовану теорію. Вона поки що перебуває на стадії моні-торингу, початкового опрацювання емпіричного матеріалу. Недоліки в сис-темі внутрішнього управління підприємством у більшості випадків є причи-ною виникнення кризової ситуації. Вихід підприємства з кризового стану вимагає розробки стратегії антикризового управління, стратегії виживання. Для цього потрібні консолідація його функціонально-управлінської конфі-гурації, створення гармонійно узгодженої структури, пропорційність обсягів влади та відповідальності кожного з учасників конфігурації на підприємс-тві. Таким чином, на підприємстві, як і в державі в цілому, необхідно до-тримуватися принципу інституціонального розподілу і функціональної вза-ємодії влади. При цьому потрібна ефективна система взаємного контролю, "стримувань та противаг, що визначають повноваження кожної з "діючих осіб", рівноправність їх взаємовідносин та відносну збалансованість всієї конфігурації.
Отже, під динамізмом організаційної структури слід розуміти здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технології виробництва, появу інновацій тощо.
2. Опишіть методи активізації творчого пошуку, що можуть застосовуватися при пошукові альтернативних варіантів управлінських рішень
Рішення належать до творчих операцій у технології управлінських робіт. Вони визначають мету і завдання діяльності колективу підприємства або окремих праців-ників. Рішення — це вибір альтернативи.
Досвід показує, що найбільші здобутки в галузі управління належать США і Японії, тому системи менеджменту саме в цих країнах повинні в першу чергу привертати увагу українських фахівців, що дасть можли-вість досягти впровадження систем ефективного управління на підпри-ємствах.
Найбільш характерні риси сучасного японського та американського менеджменту наведені в табл. 1.
Таблиця 1.
Характеристика окремих аспектів японського та американського менеджменту в сучасних умовах
Японія | СІІІА
Ротація кадрів | Добір кадрів
Довічний найм | Короткотермінова робота за наймом
Принцип старшинства при оплаті й призначеннях | Оплата за індивідуальні результати роботи
Неформальний контроль | Формальний контроль
Нечіткий опис робочого завдання | Чіткий опис робочого завдання
Колективна відповідальність | Індивідуальна відповідальність
Відсутність посад і завдань | Завдання визначається посадою
Акцент на координацію і співпрацю | Акцент на ефективність і результативність
Узгоджене рішення | Індивідуальне рішення
Управління «знизу вверх» | Управління «зверху вниз»
Навчання без відриву від виробниц-тва | Спеціальна програма підвищення квалі-фікації
Вербування нових випускників ви-щих навчальних закладів | Вербування нових випускників і зрілих співробітників
Довгострокова орієнтація | Підвищена увага до поточних результатів
Підвищена увага до підлеглих | Застосування орієнтації і на людину, і на роботу
Колективне прийняття рішень | Індивідуальне прийняття рішень
Залучення працівників у «гуртки» контролю якості | Застосування індивідуальних способів конт-ролю якості
Орієнтація на обмежену кількість стилів керівництва | Застосування широкого кола стилів керів-ництва
Переважне застосування традиційної форми влади | Застосування різноманітних ([юрм влади
Розглянемо деякі характерні спільні й відмінні риси в системі управління на основі японського і сучасного українського менедж-менту.
Основні відмінності спостерігаються в таких сферах: 1) в процесі планування і прийняття рішень; 2) в організації процесу управління;
3) у контролі й оцінці результату діяльності працівників.
Процес прийняття рішень в американських компаніях здійснюється окремими індивідами. Вони ж і несуть персональну відповідальність за їх реалізацію. Важливою є швидкість прийняття рішень. Інакше вважається, що компанія управляє недостатньо ефективно. Тип управ-ління в японських організаціях орієнтований передусім на групову діяльність і колективну відповідальність. Управлінські рішення прий-маються шляхом включення кожного члена, в тому числі і керівника, в діяльність групи.
Колективне прийняття рішень потребує тривалого часу. Японський менеджер тільки регулює роботу в потрібному напрямі за допомогою непрямих методів впливу. Система управління в Україні поєднує риси як японського, так і американського менеджменту. Так, в одних ви-падках рішення приймається індивідуально, а в інших для цього задіюються цілі колективи, хоча відповідальність усе ж таки несе керів-ник підприємства.
По-різному в японських і американських фірмах здійснюється про-цес планування. Так, японські компанії формують свої цілі і задачі здебільшого в загальному вигляді. Це і є стратегія фірми на певний період.
В американських фірмах виробляються конкретні критерії та цілі, чітко формулюється постановка завдання. У зв'язку з економічною нестабільністю в Україні, розривом господарських зв'язків з країна-ми СНД нам важко говорити зараз про план розвитку тих чи інших галузей народного господарства. Мабуть, тому уряд і міністерства до цього часу не розробили конкретних планових документів, а прогно-зують розвиток економіки у вигляді тих чи інших концепцій, засад, положень, які базуються на побажаннях і очікуваних результатах і які не можна назвати планами.
Отож, ми можемо спостерігати таку картину. Підприємства, які зуміли в умовах ринку швидко зорієнтуватись і вирішили для себе питання постачання і збуту, що раніше були їм гарантовані державою, і надалі продовжують виконувати виробничі програми. Тому вони мо-жуть складати для себе поточні плани на короткий період часу. Інші ж, для яких питання постачання і збуту залишилося невирішеним, не можуть працювати на повну потужність. Скорочення обсягів вироб-ництва на окремих підприємствах досягає 50%. У цій ситуації, звичайно, не може йтися про прийняття і розробку конкретних планів. Таким чином, доки не стабілізується наша економіка, підприємства змушені будуть працювати без чітко сформульованих планів і завдань.
Найважливішою рисою японської системи управління є