Соціально-технічні норми визначаються рівнем розвитку науки і техніки, безпосередньо впливаючи на формування та реалізацію виробничих сил суспільства. Порушення технічних норм тягне за собою невигідні, а часто вкрай шкідливі наслідки для людини й суспільства. Тому існує постійна потреба забезпечення таких норм правовими, організаційними, моральними та іншими засобами захисту. Правового значення технічні норми можуть набути через включення технічного правила (технічного закону) до юридичної норми як її диспозиції. Це відбувається і тоді, коли технічна норма стає додатком до інших юридичних норм.

Результатом такого процесу є те, що технічні вимоги, які містяться у технологічних чи метрологічних інструкціях чи інших документах, розроблених спеціальними технічними соціальними структурами, беруться під державний захист. Прикладом може бути прийнятий у 1994 р. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах".

Щодо інформатизації, відповідні державні органи повинні оцінювати практичну доцільність нових технічних правил і залежно від оцінки надавати їм офіційного правового значення. При цьому державні органи повинні активно сприяти впровадженню прогресивних технічних норм у соціальних відносинах, сприяючи прискоренню інформатизації. Прикладом цього можна назвати Закони України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" та "Про Національну програму інформатизації" 1998).

Треба зазначити, що виділення техніко-юридичних норм в окремий вид соціальних має суттєве практичне значення. Адже порушення цих норм неминуче буде розглядатися як правопорушення (юридичний делікт), що веде до певних юридичних наслідків (юридичних санкцій).

Для прикладу назвемо введення у 1994 р. до Кримінального кодексу України ст. 198-1 (Порушення роботи автоматизованих систем). У міру усвідомлення таких специфічних суспільних відносин з часом новий Кримінальний кодекс України (прийнятий 5 квітня 2001 р.) визначає вже три статті. Вони виділяються в Розділі VI Особливої частини — "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем і комп'ютерних мереж".

Дослідження практики свідчить, що інформатизація значно розширює питому вагу техніко-юридичних актів у законотворчості, а це сприяє як розвиткові досягнень науки та техніки, так і впровадженню їх у сферу управління соціальними системами.

Помітного поширення набули техніко-юридичні акти у зв'язку зі створенням і впровадженням державних, галузевих і глобальних автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем, у тому числі управлінського призначення. За своїм змістом техніко-юридичний акт повинен бути затверджений компетентним державним органом. У публічно-правовому статусі він виступає як цільовий комплекс взаємопов'язаних, науково обґрунтованих правових норм, приписів, спрямованих на безпосереднє регулювання відносин суб'єктів та об'єктів їхньої діяльності.

На прикладі норм, визначених у Національній програмі інформатизації та Кримінальному кодексі України, продемонстровано, що реалізація такого нормативно-правового акта забезпечується як юридичною відповідальністю, так і матеріальним (економічним) стимулюванням.

Зазначимо, що, на відміну від техніко-юридичних, нормативно-технічні (юридично-технічні) акти не мають правового характеру, тому що останні, як правило, не забезпечуються публічно-правовими санкціями. Таким чином створюються умови для розвитку інформатизації, зокрема через стимулювання нових здобутків у науці і техніці.

Наприклад, якщо старий технічний стандарт не відповідає новим можливостям, досягненням науки, то відповідний зацікавлений суб'єкт ініціює його відміну і встановлення нового технічного стандарту, який виник на основі нових знань і можливостей їх реалізації.

Техніко-юридичні акти (організаційні стандарти, загально галузеві методичні та метрологічні матеріали та ін.) містять одночасно і технічні, і правові приписи. Вони мають такі ознаки, як нормативність та юридична сила, оскільки затверджуються відповідним державним органом. Технічні норми та приписи, що входять до складу даного акта, відображають ряд специфічних характеристик: як ставлення людей до машин і механізмів, так і засоби різноманітної діяльності людей.

На відміну від нормативно-правового акта, що регулює стосунки суб'єкт — суб'єкт (поведінка людей), техніко-юридичний акт регулює відносини суб'єкт — об'єкт. Він спрямований на регулювання відносин (діяльності) людей до знарядь і засобів праці, що виникають у процесі організації трудової діяльності.

З погляду когнітивного аспекту зміст техніко-юридичного акта відповідає на запитання "що і як потрібно робити для того, щоб", а зміст нормативно-правового — відображає логічну структуру "якщо... то інакше".

У ході інформатизації техніко-юридичні акти є правовою формою регулювання автоматизації управління. Вони широко використовуються при побудові автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, їх функціональних і забезпечуючих підсистем, а також у відносинах взаємозв'язку з іншими системами, зокрема інформаційними, інших органів управління.

Список використаної літератури:

Цимбалюк В. С, Гавловський В. Д., Корочанський О. Ј Проблеми юридичної деліктології в інформаційних відносинах // Бізнес і безпека. — 1998. — № 6.

Цимбалюк В. С, Гавловський В. Д. Інформаційне право. Навч.-метод. комплекс для підготовки фахівців за спеціальністю правознавство. — К.: ІЕУГП, 1999.

Цимбалюк В. С Правове регулювання відносин власності: Метод, комплекс навч. дисципліни. — К.: Інститут економіки, управління та господарського права, 1999.

Цимбалюк В. С Проблеми латентності комп'ютерної злочинності // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. — К.: НТУУ "КПІ", 2000.

Чумаченко Н. Г., Заботина Р. И. Теория управленческих решений. — К., 1983.

Швец Н.Я. Автоматизированные системы управления органами внутренних дел. — К., 1983.

Шеннон К. Э. Работы по теории информации и кибернетике. —М., 1963.

Эшби У. Р. Система и информация // Вопр. философии. — 1964. — №3.

Ярочкин В. И. Безопасность информационных систем. — М.: Ось, 89, 1996.

Ярочкин В. И. Информационная безопасность: Учеб. пособие. — М.: Междунар. отношения, 2000.