а) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілу прибутку.

б) застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин,

в) впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи,

г) впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;

д) початок та розвиток ринкових реформ (реалізація цього під етапу здійснюються вже в умовах незалежної національної

економіки України).

Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвітньо відомий економіст М. Туган-Барановський. який опублікував низку праць, де розкрив зміст людських інтересів. Задовго до формування школи людських стосунків та поведінських наук (1930- 1950 рр) М. Туган-Барановський сформулював групи потреб, які змушують людей діяти гак, л не інакше. Іншими основами потреби слугують мотивами до дій для досягнення мети. Найважливішим стимулюючим мотивом нагромадження капіталу вчений називав честолюбство. Таким чином, М. Туган-Барановський. а не американський вчений Маслоу започаткував механізм стимулювання людей до діяльності через змістовні теорії на підставі "піраміди потреб".

Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту

Теорія та практика менеджменту демонструють чітко сформовані підходи в управлінні - японська та американську молем

менеджменту. При збігу загальних, стратегічних напрямів боротьби за лідерство існують і особливості в підходах провідних японських та американських компаній до того, як забезпечити свої переваги в економічному суперництві на світовому ринку. Принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що японська побудована на колективізмі, а американська - на індивідуалізмі та конкуренції між людьми. Всі інші відмінності є похідними від неї.

Необхідно зазначити, що сьогодні відбувається взаємне збагачення систем менеджменту Багато чого і японського досвіду

управління використовується, наприклад, у США та Західній Європі. Відмінності у практиці менеджменту в різних країнах

стають менш очевидними.

Для стороння та реалізації "власної" моделі менеджменту, яка надасть можливості 11 у конкретних умовах економічною розвитку

України для отримання найвищого результату, доцільно:

* вивчати теорію прогресивної управлінської практики вітчизняних підприємств. При цьому особливу увагу слід приділяти культурним і соціально-історичним факторам, що зумовили або вплинули на розвиток ефективних управлінських систем,

* вивчати передову управлінську практику за кордоном. Головне при цьому зрозуміти принципи, покладені в основу систем управління компаніями, ефективність управління якими безсумнівна;

* на основі сказаного вище - створити системи управління конкретним об'єктом.

Туї важливо підкреслити саме створення, а не запозичення; необхідно прагнути до систем, які переважають вже Існуючі за

переліком параметрів, а також систем, що передбачають очікувані зміни у світовому бізнес-середовищі Практика свідчить, що японська промисловість нічого не запозичила у Заходу в цілісному та незмінному вигляді. Все цінне вона переймає, вдосконалює і лише після цього впроваджує.

III. Центральною фігурою сучасного менеджменту є менеджер. Менеджер - це управлінець ринкової орієнтації, який активно

впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує

зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудову виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Таблиця І 4 Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту

Менеджер - найманий професійний керівник, що не є власником фірми (управлінець, директор, завідувач, адміністратор).

У кінці 60-х рр. минулого століття американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей, що їх виконують менеджери. Вказані десять ролей були об'єднані у три групи (рис.).

Менеджери приймають рішення, аналізують інформацію та використовують канали комунікацій (зв'язку). Вони планують

організовують, мотивують, контролюють, регулюють діяльність організації загалом та її складових (рис. ).

Спеціалісти в галузі менеджменту вказують на чотири групи якостей менеджера, що характеризують його в сучасних умовах: Професійно-ділові: високий професіоналізм; здатність генерувати корисні ідеї; здатність приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них; прагнення до професійного зростання; підприємливість: авторитетність; здатність розумно ризикувати; здатність до інновацій; здатність здійснювати антикризове управління тощо. Адміністративні, організаційні: оперативність; уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль; уміння змінювати стиль управлінське діяльності залежно від ситуації; уміння розробляти довгострокові програми й організовувати їх реалізацію; уміння стимулювати викликати ініціативу; послідовність у своїх діях; уміння доводити справу до кінця; інтернальність (усвідомлення, що під теб залежить успіх справи); внутрішній контроль; уміння формувати єдину команду; уміння використовувати знання підлеглим знання меж своєї влади; здібність делегувати повноваження; уміння організовувати час тощо.

Соціально-психологічні: психологічна компетентність; управлінська культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертність та інтерактивність; уміння керувати конфліктами; уміння зрозуміло висловлювати свої думки І публічно виступати; інтелектуальність; уміння оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, уміння створювати психологічний комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.

Моральні: патріотизм; національна свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність: порядність; почуття обов’язку громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей тощо.

Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє друга ключова фігура підприємець. Підприємець це власник капіталу, що знаходиться в обороті й приносить дохід. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає жодної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління. Менеджер обов'язком займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди, а підприємець - суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності. Підприємець — це людина такого типу, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, примноження багатства, зміни в організації; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову;