- Обґрунтування розрахунків потреб в матеріально-технічних ресурсах;

- Забезпеченість потреб матеріально-технічних ресурсах;

- Відповідність фактичного отримання матеріалів і сировини оперативним потребам в них та плану матеріально-технічного забезпечення по обсягах, термінах, асортименту, комплексності;

- Структура матеріально технічних ресурсів по видам постачання;

- Виконання завдань по середньому зниження норм витрат матеріалів по виробам;

- Відповідність фактичних витрат матеріальних ресурсів встановленим нормам витрат;

- Кількість і якість встановлених норм витрат матеріальних ресурсів;

- Відхилення фактичного рівня витрат від планового;

- Ступінь використання матеріально-технічних ресурсів;

- Зміна середнього рівня виробничих запасів;

- Оборотність запасів матеріальних ресурсів.

При здійсненні обліку, аналізу і управлінні матеріально-технічними ресурсами слід широко використовувати новітні технології.

Останнім інструментарієм в управлінні матеріально-технічними ресурсами який буде розглянуто в роботі є ефективна організація складського господарства.

Склад — це спеціальне стаціонарне або рухоме приміщення, вмістилище або інше місце зосередження матеріальних цінностей . Сучасний великий склад — це складна технічна споруда, яка складається з взаємозалежних елементів, має певну структуру і виконує функції транзитного пункту, місця сортування, розподілу та накопичення вантажів. Процес складування полягає в розміщенні та укладанні вантажу на збереження. Основний принцип раціонального складування — ефективне використання обсягу зони збереження.

Здійснювані на матеріальних складах роботи можна звести до наступних основних операцій: приймання матеріалів, їх розміщення , зберігання, підготовка до виробничого споживання, відпустка виробничим і іншим ділянкам підприємства й облік матеріальних цінностей. Правильна організація зберігання повинна забезпечити кількісне і якісне збереження запасів, раціональне їх розміщення, простоту обліку запасів, постійне поновлення запасів і безпечні методи роботи. Зберігання може проводитись в штабелях, стелажах тощо; на відкритих площадках, під навісом, в закритих складах (які опалюються і не опалюються) тощо. Умови зберігання конкретних видів продукції (температура, відносна вологість повітря, необхідність захисту від впливу прямих сонячних променів, пилюки, вологи тощо) визначаються в нормативно-технічній документації, технічних умовах, державних стандартах тощо та вказуються в маркуванні.

Для забезпечення нормальної роботи підприємства дуже важливо організувати оперативне регулювання запасів. З цією метою встановлюється контроль за станом гарантійних запасів на складах. Якщо частина гарантійних запасів починає видаватися в виробництво, то це служить сигналом того, що нормальний хід виробництва може бути порушений. В такому разі ставлять до відома органи матеріально-технічного постачання. Таку ж реакцію повинні викликати факти перевищення розмірів запасів, встановлених по категоріях матеріальних ресурсів. Таким чином, склади не тільки виконують функції збереження і підготовки матеріалів до їх видачі у виробництво, але і допомагають оперативно регулювати споживання.

1.2 Організаційні системи взаємодії підрозділів підприємства і їх вплив на процес управління матеріально-технічними ресурсами

Постійна перебудова роботи великого промислового підприємства під впливом НТП і конкуренції нерозривно пов’язана з переміщенням значних обсягів товарно-матеріальних цінностей, порушенням існуючої і формуванням нової системи взаємозв’язків між різними функціональними ланками, переорієнтацією виробничих, збутових і постачальницьких підрозділів, що вимагає оперативного вирішення великої кількості складних, конфліктних проблем, які виникають на всіх рівнях управління.

Необхідність прийняття рішень у найкоротші строки, із залученням великої кількості спеціалістів значно збільшує навантаження як на функціональних керівників середньої ланки, так і на вищий рівень управління організацією.

Можна виділити два основних напрямки удосконалення координації в підсистемі управління ресурсами, що забезпечують роботу на підприємстві. Перший – це посилення взаємодії між різними функціональними ланками, а другий – досягнення необхідного рівня координації за допомогою організаційних перетворень в структурі підприємства. Ці напрямки, як правило, на практиці не протиставляються один одному, а розвиваються паралельно, доповнюючи один одного, причому їх оптимальне співвідношення розглядається як необхідна умова успіху при формуванні підсистеми управління матеріальним потоком. Важливою задачею при формуванні підсистеми є також забез-печення такого балансу між процедурними і організаційними механізмами, який у найбільшій мірі відповідав би умовам даного підприємства.

Функції управління певними аспектами діяльності підприємства реалізуються в певній організаційній структурі системи, під якою потрібно розуміти якісно визначений, відносно стійкий порядок функціональних зв’язків між її ланками.

Дослідження генезису організаційних структур систем управління показує, що для синтезу ефективної організаційної структури більшості систем необхідні такі умови:

1) виділення необхідних і достатніх ключових управлінських функцій;

2) виокремлення ланок системи за функціями управління, які необхідні для реалізації основної мети даної системи;

3) наявність стійких відносин (координації, інтеграції, узгодження) між відокремленими ланками управлінської системи.

Особливістю такої системи є те, що майже кожна її ланка - це синтез об’єкту і суб’єкту управління, причому окремі ланки можуть являти собою функціонально відокремлені підсистеми, які мають свої цілі і критерії ефективності роботи. Однак, при цьому досягнення стратегічної цілі системи повинно бути забезпеченим за рахунок необхідного рівня інтеграції, координації і директивного управління на вищому рівні, який може бути реалізованим у вигляді відділу логістики, системного адміністратора, інтегрального менеджера тощо.

Удосконалення планових і контрольних процедур в процесі управління матеріальними потоками часто проводиться одночасно з організаційною перебудовою служб, які залучені до управління , з метою консолідації управлінських зусиль на пошук найкращого рішення проблем, які виникають в цій сфері. Це призводить до утворення нових організаційних механізмів координації і контролю, що інтегрують зусилля функціональних ланок, які раніше виконували свої функції у значній ізольованості одна від одної. Найбільш широкого розповсюдження набули три різновиди організаційних механізмів:

перший