Управління активами

1. Задачі управління активами підприємства.

Управління оборотними активами

Всі активи підприємства діляться на:

- основні або постійні;

- оборотні або поточні.

Оборотними коштами (поточними активами) є активи, які можуть бути протягом одного виробничого циклу або одного року перетворені в кошти.

Оборотні активи містять у собі матеріально-виробничі запаси й витрати, готову продукцію, дебіторську заборгованість, грошові кошти. Оборотні кошти є мобільною частиною активів підприємства. Перебуваючи в постійному русі, оборотні активи забезпечують безперебійний процес виробництва.

Залежно від здатності більш-менш швидко перетворюватися в гроші, тобто по ступені ліквідності, оборотні активи діляться на такі, що повільно реалізуються (запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції), що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість, кошти на депозитах) і абсолютно ліквідні (грошові кошти й короткострокові ринкові цінні папери).

Моделі управління оборотним капіталом

Суть політики управління оборотним капіталом полягає у визначенні достатнього рівня й раціональної структури поточних активів й у визначенні величини й структури джерел їхнього фінансування.

Можна виділити три основні моделі управління оборотними коштами.

АГРЕСИВНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.

Підприємство не ставить обмежень у нарощуванні поточних активів, має значні кошти , запаси сировини й готової продукції, істотну дебіторську заборгованість - у цьому випадку питома вага поточних активів у складі всіх активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий.

Така політика управління поточними активами не може забезпечити підвищену економічну рентабельність активів, але практично виключає питання зростання ризику технічної неплатоспроможності.

Агресивній моделі управління поточними активами відповідає агресивна модель управління поточними пасивами, при якій у загальній сумі пасивів переважають короткострокові кредити. При цьому у підприємства підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Витрати підприємства на виплату відсотків по кредитах ростуть, що знижує рентабельність і створює ризик втрати ліквідності.

КОНСЕРВАТИВНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.

Підприємство стримує ріст поточних активів - і тоді питома вага поточних активів у загальній сумі активів низький, а період оборотності оборотних коштів короткий. Таку політику ведуть підприємства або в умовах достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажів, строки надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання і т.д. відомі заздалегідь, або при необхідності строгої економії.

Така політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але несе в собі підвищений ризик виникнення технічної неплатоспроможності у випадку непередбачених ситуацій при реалізації продукції або при помилці в розрахунках.

Ознакою консервативної політики управління поточними пасивами служить відсутність або дуже низька питома вага короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів підприємства. Всі активи при цьому фінансуються за рахунок постійних пасивів (власних засобів і довгострокових кредитів і позик).

ПОМІРНА МОДЕЛЬ управління поточними активами й пасивами.

Підприємство займає проміжну, "центристську" позицію - при цьому поточні активи становлять приблизно половину всіх активів підприємства, період оборотності оборотних коштів має усереднену тривалість. У цьому випадку і економічна рентабельність активів, і ризик технічної неплатоспроможності перебувають на середньому рівні.

Для помірної політики управління поточними пасивами характерний середній рівень короткострокового кредиту в загальній сумі пасивів підприємства.

Помірна політика управління оборотними коштами являє собою компроміс між агресивною й консервативною моделлю.

Вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів в остаточному підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу й рівнем ризику фінансової стійкості й платоспроможності підприємства. З урахуванням цих факторів і будується політика управління фінансуванням оборотних коштів.

Якщо при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов'язань буде рости частка оборотних активів, фінансованих за рахунок власних джерел і довгострокового позикового капіталу, то в цьому випадку буде підвищуватися фінансова стійкість підприємства, але знижуватися ефект фінансового важеля й рости середньозважена вартість капіталу в цілому (тому що процентна ставка по довгострокових позиках у силу більшого їхнього ризику вище, ніж по короткострокових позиках).

Відповідно, якщо при незмінній участі власного капіталу й довгострокових позик у формуванні оборотних активів буде рости сума короткострокових фінансових зобов'язань, то в цьому випадку може бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуте більше ефективне використання власного капіталу (за рахунок зростання ефекту фінансового важеля), але при цьому буде знижуватися фінансова стійкість і платоспроможність підприємства (за рахунок зростання обсягу поточних зобов'язань і збільшення частоти виплат боргу).

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують їхній безперервний кругообіг.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

2. Визначення принципових підходів до формування оборотних активів підприємства. Оптимізація обсягу оборотних активів. Забезпечення ліквідності оборотних коштів. Підвищення рентабельності оборотних активів. Мінімізація втрат оборотних активів в процесі їх використання

В ринкових умовах кожне підприємство повинно розробляти власну політику управління оборотним капіталом, сутність якої полягає в раціоналізації джерел фінансування, оптимізації розподілу по стадіях циклу “постачання – збут”, а також дієвому контролі за ресурсозбереженням і прискоренні його оборотності. Тобто політика управління оборотним капіталом повинна забезпечувати компроміс між ризиком втрати ліквідності і ефективністю функціонування підприємства, забезпечуючи при цьому достатній рівень платоспроможності, прийнятний об’єм, структуру і рентабельність активів.

На тривалість