До зовнішніх факторів можна віднести галузеву приналежність підприємства, сферу його діяльності, масштаби підприємства, умови взаємодії з постачальниками предметів праці і покупцями продукції, а також економічну ситуацію в країні.

До внутрішніх факторів відносять вид і технологію виробництва продукції, методи оцінки товарно- матеріальних запасів, методи фінансування поточних активів, а також діючу систему ціноутворення на продукцію підприємства та інш.

Як відомо тривалість обороту оборотного капіталу розраховують за формулою:

То = (ПА х 365) : ЧВ, де (11.1)

ПА – середній рівень поточних активів;

ЧВ – чиста виручка підприємства.

Методи оцінки поточних активів мають досить значний вплив на величину тривалості обороту оборотного капіталу. При застосуванні методу ЛІФО (тобто оцінці величини залишків оборотних засобів виходячи з собівартості матеріалів, закуплених першими), тривалість обороту буде меншою, ніж при використанні методу ФІФО, тобто, оцінці матеріальних запасів виходячи з цін останніх закупок. Фінансовий менеджер повинен в залежності від обраної стратегії управління активами самостійно визначати, який з вищезгаданих методів краще підходить до конкретної ситуації.

Оскільки процес постачання має істотний вплив на фінансові показники підприємства, фінансові служби постійно контролюють його, затверджуючи кошторис на закупівлі, сумісно с бухгалтерією здійснює своєчасне перерахування коштів на відповідні рахунки постачальників. Головним завданням фінансового менеджера на цьому етапі є оптимізація кредиторської заборгованості фірми.

Однією з основних складових оборотного капiталу є виробничi запаси пiдприємства, до яких вiдноситься сировина i матерiали, незавершене виробництво, готова продукцiя та iншi запаси.

Завдання фiнансового менеджера – виявити результати наявностi того чи iншого обсягу запасiв i витрати, пов'язанi з їх зберiганням, i пiдвести розумний баланс.

Виробничий процес характеризується рядом параметрів, наприклад, типом виробництва, видом продукції, особливостями технології, тривалістю виробничого циклу та інш., які суттєво впливають на розмір залучених у виробництво засобів і повинні постійно аналізуватися і контролюватися фінансовими менеджерами з ціллю підвищення ефективності їх використання.

Ефективність збутової діяльності у значній мірі залежить від вибору каналів розподілу товарів, тобто шляхів їх просування до споживача а також від його платоспроможності.

Дебiторська заборгованiсть – важливий компонент оборотного капiталу. Коли одне підприємство продає товари iншому пiдприємству або органiзацiї, це зовсiм не значить, що товари будуть оплаченi негайно. Неоплачені рахунки за поставлену продукцiю (або рахунки до отримання) i складають велику частину дебiторської заборгованостi. Специфiчний елемент дебiторської заборгованостi – векселi до отримання, що є по сутi цiнними паперами (комерцiйнi цiннi папери).

Задача фінансового менеджера на цьому етапі полягає в оптимізації дебіторської заборгованості клієнтів, а також у впровадженні гнучкої цінової політики для збільшення обсягу продаж. Одним iз завдань фiнансового менеджера по управлiнню дебіторською заборгованiстю є визначення мiри ризику неплатоспроможностi покупцiв, розрахунок прогнозного значення резерву по сумнiвних боргах, а також надання рекомендацiй по роботi iз фактично або потенцiйно неплатоспроможними покупцями.

На четвертому етапі грошового обігу головна задача фінансового менеджменту полягає в ефективному розподілі прибутку, своєчасних розрахунках з бюджетом, впровадженню грамотної інвестиційної та дивідендної політики.

Таким чином, управління оборотним капіталом є однією з найважливіших сфер управління фінансами.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалі-зації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 1).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважає-ться відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборо-тні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх пе-ріодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відван-тажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквід-ність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:—

коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії Ка);—

коефіцієнт покриття (Кп);—

коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фак-тичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — вироб-ничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, гро-шей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (під-сумок II і III розділів активу балансу).

де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк— власні кошти, грн.;

Уo.k — загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незале-жності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Рис. 1 Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення

Коефіцієнт покриття (Кп.) — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми корот-кострокових зобов'язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву балансу).

де Кп — коефіцієнт покриття;

Уп.а. — сума усіх поточних активів, грн.;

Ук.з. — сума короткострокових зобов'язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує